Як писати твір за драмою Лесі Українки “Лісова пісня”
А зараз давайте спробуємо опинитися у казці, у лісовій казці. Напевно, ви здогадалися, про що йдеться? Звичайно, це невмируща “Лісова пісня” Лесі Українки. Читаючи цей твір, ми з вами потрапляємо в дивовижне царство фольклорних образів: Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник. Взаємини цих істот нагадують взаємини між людьми, але такі, де протилежні сили складають єдине ціле, єдину гармонію. Це ще не всі герої. З’являється перед очима Лісовик, Мавка, Куць і Перелесник. Це зовсім не страшні істоти. Особливо дядько Лев та його небіж
На лоні весняної природи Лукаш зустрівся з
Найстрашніше, що багато таких нещасних, які поневолені дріб’язковими турботами, не почувають себе рабами цих турбот. І для того, щоб “раби” збагнули своє становище й відчули, наскільки воля прекрасна в порівнянні з рабством, Леся Українка “посилає” до людей Мавку. Ми бачимо цю лісову дівчину і розуміємо, що вона є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої потреби із законами природи, пізнає світ через своє “я”, живе любов’ю до людини і здатна на самопожертву в ім’я людини, бо має “в серці те, що не вмирає”. Отже, Мавка є втіленням всього доброго, гарного, світлого, є втіленням вимріяного щастя.
Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження серед них краси. Навіть коли її ображають, навіть коли Мавка, переможена на якусь мить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона, наснажена світлим коханням, не кориться лихові, а бореться за красу життя. Ось тут нам і треба зупинитися і відповісти на питання: в чому сенс людського щастя? Адже нам потрібно писати твір саме за цією темою. Виявляється, що головне в людському житті не наїстися досхочу, щоб і встати було неможливо, і не придбати найкрутішу іномарку, щоб усі повмирали з заздрощів, і не стати фото-моделлю з двометровими ногами. Треба лише трохи бути подібним до Мавки, адже вона – це символ прекрасної мрії, поезії, кохання і, врешті решт, краси. Треба бути мудрим, добрим, творчим, гармонійним, тією людиною, що в леті за своїм щастям постійно б’ється зі злом, радіє і страждає, падає і піднімається, гине і воскресає, але летить і тільки – до краси.
Щоб розкрити тему твору, потрібно зіставити образи Мавки і Лукаша, дядька Лева і, звичайно ж, образи матері Лукаша й Килини. Треба визначити основні риси, які найбільше характеризують той чи інший образ. Спробуємо це зробити.
Почнемо, наприклад, із Лукаша. Він не володіє цільним характером, не вміє зберегти надовго свого поетичного пориву. Та й як в обставинах, у яких він живе, йому, доброму, слухняному хлопцеві, розвивати “цвіт душі”? Деякий час він ще захищав Мавку і себе, але кінець-кінцем його податлива, роздвоєна натура (це зовсім не схоже на роздвоєння особистості) піддається впливові обставин (“Та бачиш… мати все гризуть за тебе!.. їм невістки треба… Чужу все до роботи заставляти не випадає…Наймички – не дочки…”). Таке життя. В глухому поліському селі Лукаш не міг стати іншою людиною. Його драматизм саме в цьому і складається. Лукаш просто не усвідомлює справжнє щастя, не може знайти мету в житті. Він має “співочу душу”, але не розуміє, не вміє зважити скарбів своєї душі. “А що ж воно таке?” – питає він Мавку про ці скарби.
Найбільша трагедія Лукаша в тому, що він не може своїм життям дорівнятись до того поетичного дару, що є в ньому, не може розвинути цей дар. Мавка бачить зміни, які відбуваються з її коханим, бачить, що його “цвіт душі” в’яне, його засмоктує буденщина, що він топче дивоцвіти, які розцвіли весною. І їй стає сумно, що Лукаш не може “своїм життям до себе дорівнятись”. Можливо, саме в цьому сенс людського життя: пізнати самого себе, реалізувати всі свої найкращі мрії та надії, насамперед духовні, стати таким, яким тебе замислила природа, стати подібним до Мавки. Всю силу чуття перелила Леся Українка в бездушну лісову істоту – Мавку – і сталося диво: Мавка ожила. Дядько Лев
… Треба тільки слово знати, То й в лісовичку може уступити Душа така самісінька, як наша. Зауважте, що перше, що впадає в око, – це поетичність і ліризм мови Мавки. Так може розмовляти лише людина щирої й чистої душі. Ця лісова дівчина не розуміє, що можна загубити волю, зустрівшись з нещирим чоловіком.
Ну, як-таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде! – дивується вона.
В розумінні Мавки природа не мертва, не німа. “Німого в лісі в нас нема нічого” – цілком серйозно і переконливо заявляє вона Лукашеві. Дитя лісу, вона розуміє мову квітів, дерев і навіть пояснює коханому, про що говорить дика рожа з ясенем. А яке кохання у Мавки! Вона не знає каяття, не знає фальші. її кохання несумісне ні з яким розрахунком, компромісом, воно набагато вище і благородніше кохання Лукаша. Мавчине почуття досяг-ло такої глибини, що воно стало вічним. її благородство виявляється і в інших її почуттях та вчинках. Вона поранила собі серпом руку, щоб своєю кров’ю врятувати хоч день краси Русалки Польової. Вона заступає дорогу Злидням, намагаючись врятувати хату своєї суперниці Килини від нужди. Вона не платить злом за зло Лукашеві. Навпаки, повертає йому знову людський образ, хоч він і тяжко зрадив кохання. Можливо, це і є сенс людського життя – завжди допомагати іншим, навіть своїм ворогам; щиро кохати, незважаючи ні на що. Про це мріяла Леся Українка. Наголосіть на цьому у своєму творі.
Але у суспільстві, побудованому на соціальній несправедливості, життя і мрія перебувають у постійному протиріччі. Приклад тому – образи Килини та матері Лукаша. їх нездорові інстинкти глушать “цвіт душі”, сіють егоїзм, ворожнечу.
Матері не потрібне Лукашеве грання на сопілці (“все грай та грай, а ти, робото, стій!”), не радують її квіти, посаджені Мавкою, не радує краса природи. Вона ворожо ставиться до Мавки, бо мріє про іншу, кращу робочу силу, яка в тому суспільстві має назву невістки. Не краща й Килина, “вдовиця моторненька”, яка сама “припитувалась через люди”. Вона подобається Матері, бо вчасно в полі “обробилась”, а головне, вихваляється своєю молочною коровою “турського заводу”, демонструє свою “працьовитість” – завзято напоказ жне, а потім бореться з Лукашем. Все це робиться тому, що Матір приваблює в Килині здорова робоча сила і молочна корова. Килину ж приваблює перспектива одружитися з молодим красивим хлопцем, приваблює його “грунтець і хата”. В обох – точний розрахунок, який керує ними. Це і є сенс їхнього життя.
Коли ж прагнення були задоволені, то ні Мати, ні Килина вже не маскуються штучною люб’язністю, а стають відверто нахабними.
Зіставляючи ці образи з образом Мавки, ви зможете довести, що наміри лісової дівчини набагато кращі, благородніші. Тому саме на неї і потрібно рівнятися. Щодо дядька Лукаша – Лева, то цей мудрий старий поліський дід зі здоровою душею і благородним серцем стоїть осторонь дрібничкових сварок, користолюбства. Добрий, правдолюбний, він дотримує завжди вірність слову, він розуміє красу і цінність лісу і охороняє його до смерті. Зате й природа, її сили шанують дядька Лева, бо він є живим прикладом для гармонії у відносинах людини з природою. Чи не до цього прагне кожен з нас? У висновку не забудьте зв’язати свої думки із сучасністю: чи змінилося зараз розуміння поняття “сенс людського життя”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)