Home ⇒ 📕Шкільні твори ⇒ Я спробую дати вам свій зразок твору: Що таке подвиг?

Я спробую дати вам свій зразок твору: Що таке подвиг?

Кожна людина сама вибирає для себе шлях у житті. Хтось може усе життя ховатися, боятися сказати слово вголос. А хтось зовсім іншої вдачі. Саме з таких людей, на мій погляд, і народжуються герої, які здатні на подвиг. Так що ж таке подвиг? Подвиг… Одне це слово, і я бачу перед собою запорозьких козаків, які йдуть на татар чи ляхів. Йдуть з шаблями та пістолями, щоб здобути волю рідній Україні. Багато з них гине, але інші приходять на їхні місця, щоб Батьківщина не стогнала у кайданах неволі… Час козаччини пройшов, час страшних кривавих боїв та веселих

розваг, час незчисленних подвигів в ім’я України. Але пам’ять про них живе. Недарма співається в пісні:

“..Кто за рідний народ гине, той живе й по сто віках!”

Подвиг – це не тільки смертельний бій зі зброєю в руках. Треба ще й вміти серед страшних незгод вистояти, не впасти духом. І зуміти піднятися думкою та діями вище свого оточення і повести за собою інших. Це теж буде подвигом, подвигом в ім’я волі, щастя народу. Так, були серед нашого народу люди, що не давали йому згаснути і навіть в неволі намагалися збудити й виплекати національну свідомість і силу. Письменники, поети, вчені будили народ

живим, рідним словом та своїм мистецтвом. Інші – політики, діячі культури та освіти, економісти – виборювали його-інтереси в парламенті. І так, як за часів української державності, князі та гетьмани, лицарі і козаки мечем боронили народ і вели його до кращої долі, – так і потім стали в проводі народу новітні лицарі, що не мечем, а своїм знанням і хистом та сердечним завзяттям за допомогою пера, пензля, а то й живого слова – гартували народні сили, відбивали ворожі наступи і здобували волю, наче яку зачаровану княгиню за мурами. Бо певно, що таких людей, як Тарас Шевченко, Іван Франко, можна сміливо порівняти з такими найславнішими володарями, як Володимир Великий, Ярослав Мудрий чи з гетьманами Хмельницьким, Дорошенком і Мазепою. Усе їхнє життя, сповнене знущань та кривди, видається мені подвигом. Вони вірили, що

Розкуються незабаром Заковані люди.

Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море…

Але були і в нашому, двадцятому столітті, видатні письменники та поети, про яких тільки зараз починаємо ми дізнаватися. Довгий час не хотіли нам відкривати правду, бо тоді б ожили молоді сили України, заохочені подвигом цих людей. Живуть у наших серцях згадки про вірних синів нашої землі Миколу Вороного, Василя Симоненка, Олександра Олеся, Григорія Косинку, Василя Стуса. їхня творчість буде завжди кликати до подвигів, завжди буде благословляти рідну землю, задля якої вони жили й здійснили своїм життям подвиги: Ні. Вистояти. Ні – стояти. Тільки тут. У цьому полі, що наче льон. І власної неволі спізнати тут, на рідній чужині. Багато подвигів було у роки Великої Вітчизняної війни. Хіба можна забути імена О. Матросова, М. Гастелло, Федорова? Хіба можна дізнатися про усіх безіменних героїв, які ціною свого життя рятували цілі міста й села? Не знайти тепер і тих невисоких могилок, яких зараз і не побачиш серед високої трави. Але вони живуть у пам’яті народній, злиті у єдиному слові – подвиг.

Зараз, у наш час, теж є люди, здатні на великі подвиги. І хоч вони не штурмують бастіони, не підриваються на мінах, не випробують нові літаки – вони є чи були ще зовсім недавно: Андрій Сахаров, Олександр Мень, Микола Амосов. А скільки є поряд тих людей, які здійснюють свої мрії, які роблять подвиги, навіть не здогадуючись про це! Можливо колись – після їхньої смерті – стануть відомі їхні імена. А так хочеться, щоб це сталося ще за життя!..