Характеристика героїв (“Діти сонця”)
Порівнюючи роботу письменника над романом і п’єсою, Горький зазначав, що, “пишучи роман, письменник користується двома прийомами: діалогом і описом. Драматург користується тільки діалогом. Він, так би мовити, працює голим словом…”.< br> Дійсно, в будь-якому художньому творі (крім драматургічного) можна зустріти портретний опис героїв і їхніх характерів, пейзажні замальовки і різні міркування автора на ту чи іншу тему. У драматургічному творі немає нічого, крім реплік персонажів і коротких авторських ремарок. Але ремарки служать тільки
Горький говорив, що, починаючи писати, він перш за все бачить людину, його думки, його мова. І на підтвердження цього розповідав про те, як виникла ідея п’єси “Діти сонця”. Ця п’єса була написана під враженням висловлювання молодого талановитого фізика Лебедєва: “Ключі до таємниць життя – хімія”.
Які
П’єса “Діти сонця” починається з діалогу Протасова і Романа. І вже з перших двох реплік можна скласти уявлення про те, що за типи перед нами.
“Послухай, двірник!” – Звертається Протасов до Романа. У цьому зверненні і в наступній за ним репліці Романа “Чого?” виразно проявляється не тільки інтелігентність головного героя, але і його відірваність від життя, і невміння побудувати свою промову відповідно до ситуації. Аналогічну картину ми бачимо і в завершальній сцені. Тут напруга дії не відповідає мови Протасова. Протасов схвильовано звертається до Єгора, після того як той його ледь не вбив: “Ви… жахливо дурні, пане мій “.
Характерна мова та інших персонажів п’єси. Особливо виділяється мова Антонівни, Рими, Меланку, Тропініна та Назара,
“Мова Антонівни сповнена просторіччі: “уделать”, “напустити чадові”, “двері відчиню”; простих, але влучних порівнянь: “цукор гризе, як ріпу” , “самовар висмоктати, зовсім як кінь”.
Меланья, прагнучи підкорити серце Протасова, намагається зрозуміти сенс науки, але через свою малограмотності постійно плутається у термінах. “Не розумію я формулою”, – у розпачі заявляє вона Протасову.
Покоївка Риму, мрія якої – вийти заміж за багатого, намагається говорити “на панський манер”: “що-с”, “не дурна-с”, ” добре-с “. “Свистить, як змія”, – говорить про неї Протасов.
Колишній офіцер, що опустився п’яниця Тропінін, намагаючись продемонструвати своє “благородне” походження, висловлюється витіювато, перекручуючи французькі слова: “сапсапоге”, “бо щастя перекручено…” , “бої вояж”, “до приємного побачення”.
Ще більш складна мова у розбагатів купця Назара, який прагне цієї витіюватістю хоч якось піднятися до рівня інтелігенції: “Ось я набрав полювання до розширення російської промисловості… для чого думаю заводик поставити, щоб пивні пляшки видувати…”< br> Літературні критики відзначають, що характерними особливостями мови драматургічних творів Горького є афористичність, своєрідність метафор, оригінальність пунктуації.
Яким же чином виявляються ці особливості в п’єсі “Діти сонця “? П’єса, що виросла з афоризму, насичена “крилатими” словами і виразами.
Яка ж роль афоризмів у п’єсах Горького? Афоризми у п’єсі грають двояку роль. Перш за все вони служать для характеристики персонажів. Афоризми розставляють по місцях основні протиборчі групи героїв: з одного боку – представники народу, з іншого – інтелігенція. Персонажам з народу – Антонівні, Єгору – властиві афоризми, що виражають народну мудрість. Наприклад, Єгор говорить Протасову: “бородаті нянька – не указ”, бажаючи підкреслити цим, що в Павла повинна бути своя точка зору на взаємини між людьми. Афоризми Антонівни, людини, яка прожила довге життя, нерідко приймають форму прислів’їв, приказок. Висловлюючи свій погляд на ставлення Павла до Олени, вона бурчить: “Жодної уваги жінці немає… видно, пшону зжер, чашку об підлогу “. Її невдоволення молодий прислугою також набуває форму приказки: “А тепер все норовлять в барі, а звички – як у тварюки”.
Найбільш близькі до народних афоризми Чепурного, що займає особливе положення в колі персонажів п’єси. Безумовно ставлячись до інтелігенції, Чепурний більш тісно пов’язаний з народом, часто спілкується з ним, знає його вдачу, йому близька народна мова. Тому в його мові афоризми філософського змісту, властиві інтелігентському середовищі, переплітаються з життєвими істинами.
У бесідах з Лізою він висловлює свою філософію, засновану як на міркуваннях, теорії, так і на життєвому досвіді. Тому в його мові афоризм “Люди грубі і жорстокі. Це їхня природа “є сусідами з висловом:” Майстрові – вони всі п’яниці “.
Зовсім інакше виглядають афоризми Протасова, Лізи, Волгіна.
Філософські афоризми Лізи образні і поетичні. “Там, де пролита кров, ніколи не виростуть квіти… там росте тільки ненависть “.
У промові Протасова афоризми, філософські за своїм змістом, часто виглядають як уривки з наукових книг. Наприклад: “Тільки в області розуму людина вільна, тільки тоді він – людина, коли розумний, і якщо він розумний, він чесний. Ласкаво створено розумом, без свідомості – ні добра “.
Відмінною рисою драматургії Горького є також використання слів-лейтмотивів.
У ранніх творах особливо гостро ставилося проблема людини, яка є центральною і в” Дітей сонця “. Тому в цій п’єсі, як і в інших ранніх творах, лейтмотивом проходить слово “людина”. Це слово простежується в репліках різних персонажів. Воно виникає в мові Протасова, що намагається напоумити Єгора: “Людина людини не повинен, не може бити”. Тему людини підхоплює Чепурний: “Люди – звірі, вони грубі і брудні”. Єгор запитує Протасова: “Людина я чи ні? Чому мене все ображають? ” “Прислуга – теж людина”, – заявляє Риму.
Олена каже Ваніно: “Людина повинна чинити так, щоб на землі було менше зла”.
“Я теж людиною буду!” – Вигукує в надії Ме-ланья.
Гімн людині звучить у монолозі Протасова в кінці другої дії: “Настане час, і з нас, людей, з усіх людей, ^ виникне до життя величний, стрункий організм – людство!”
Слово “людина” своєрідно перегукується у п’єсі з метафорами і порівняннями: “Свистить, як змія”, “Дивіться, який звір”, “В очах її загорівся хитрий вогник звіра”, “Водоростей захотіла, корова”, “Чого ж цей кінь, нова-то покоївка, не прибирає зі столу? “,” Повадки – як у тварюки “.
У наведених прикладах назви тварин служать для образного позначення якихось рис характеру людини. Порівняння філософських афоризмів про людину з цими метафорами розкриває, як мені здається, думка Горького про те, що людина ще дуже далекий від досконалості, від тієї ролі, яка призначена йому природою. В окремих вчинках людина уподібнюється звіру, тварині, а іноді і перевершує його за жорстокістю і брутальності. Тема людини і тварин взагалі характерна для ранніх творів Горького.
Для того щоб переконатися в цьому, досить перечитати такі його твори, як “Пісня про Буревісника”, “Пісня про Сокола”, “Про Чижу, який брехав, і про Дятли – любителя істини “, в яких птахи і звірі діють подібно до людей А в оповіданні” Челкаш “головний герой постійно порівнюється то з хижим птахом, то з вовком.
Є й ще одна цікава особливість п’єси. Це – пунктуація. При читанні п’єси відразу ж впадає в очі розстановка тире і дуже велика кількість крапок “Так ти – погрози… Я, мовляв, тобі дам “, або:” Ну, – буде, стара ‘Олена – вдома? “, Або:” Але – зрозумійте: мені зовсім не потрібно, щоб кипіло “. І такі незвичайні фрази можна зустріти на кожній сторінці.
На перший погляд може здатися, що така незвичайна розстановка тире потрібна для того, щоб допомогти акторові при виконанні своєї ролі. Але подивимося уважніше не тільки на п’єси, але і на інші твори Горького. У романі “Мати” не менш своєрідна розстановка тире. “Усі люблять близьке, але – у великому серці й далеке – близько!”, Або: “Ну, це вже – нічого не поробиш”. У чому ж все-таки сенс такої розстановки тирі?
Мені здається, що тире служить письменникові для того, щоб розділити фразу на дві рівні за значенням частини. Зазвичай фраза має таку будову, коли наголос падає на її кінець, а початок залишається ненаголошених. У Горького ж, як мені здається, обидві частини фрази виявляються завдяки тире під наголосом. Це надає якусь невловиму вагомість, навіть ваговитість мови.
Що стосується трикрапки, то його роль також полягає в тому, щоб розділити фрази на окремі частини. Читаючи п’єсу, ми відчуваємо, як персонажі ніби обмірковують кожне слова, перш ніж його вимовити. За цим вгадуються повільність і докладність волзького характеру Горького.
Отже, проаналізувавши текст п’єси “Діти сонця”, можна прийти до висновку, що їй властиві ті ж риси, що й всієї драматургії Горького в цілому ‘афористичність, слова-лейтмотиви, влучність образів у метафорах, особливості пунктуації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)