Висміювання пихатості у казці Івана Франка “Фарбований лис”

Хороші казки – це казки, з яких можна зробити корисний висновок для себе. Саме такою є казка Івана Франка “Фарбований Лис”, яка вчить нас не бути пихатими і занадто самовпевненими без потреби.
Лис Микита, про якого розповідається у цій казці, був спритним і хитрим, він міг би щасливо жити, але сам собі все зіпсував: “незвичайне щастя та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього”. Щоб похизува тися, Лис іде красти вдень, і його ледь не розривають собаки. Тікаючи від них, він устрибує

в фарбу. Тут би йому замислитися, чи варто бути таким пихатим і надалі, але, побачивши, як його лякаються звірі, він робить навпаки і повторює ту саму помилку. Лис починає стверджувати, що ніби він – небачений звір Остромисл, і стає царем звірів.
Треба бути без міри самовпевненим, щоб вірити, що брехню ніколи не викриють. Микита “тільки одного боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті”, але виказав себе сам, заспівавши по-лисячому навесні. Тоді “Всім міністрам і слугам царським відразу мов полуда з очей спала”, і його звірі просто розірвали. Неможливо довго замилювати очі, удавати з себе когось іншого: тільки пихатість не дала змоги хитрому Лисові зрозуміти таку просту річ.
Казка застерігає нас, що не варто бути схожим на такого Лиса, треба розумно оцінювати власні можливості та не брехати ані собі, ані іншим.






Переказ щедре серце дідуся.
Висміювання пихатості у казці Івана Франка “Фарбований лис”