Висміювання духовенства за лицемірство й святенництво в образі ченця Цибулі (за “Денамероном” Дж. Бонначчо)
Джованні Боккаччо – видатний італійський письменник доби Відродження. Вершиною його творчості є збірка новел “Декамерон”. Вона становить цілісний гвір, до якого входять сто новел. Одна з провідних тем збірки – антиклерикальна. У змалюванні Боккаччо попи і ченці – це почасти пройдисвіти, шахраї, хтиві й розпусні лицеміри, які удають із себе аскетів та обдурюють довірливих людей.
Антоній Чіполла, або брат Цибуля, – головний персонаж десятої новели шостого дня – був “на вдачу – всім пройдисвітам пройдисвіт”. Цей
Боккаччо висміює ті способи, за допомогою яких священики вводять в оману легковірних людей. Він показує, що так звані “святі реліквії” нічого не варті. Після хрестових походів уся Європа була буквально наводнена “святими реліквіями”, які хрестоносці вивозили зі “святих місць”. Дуже смішно звучить розповідь ченця про зустріч із “преподобним отцем Некорименебудьласка”, який показав йому, “по-перше, перст Святого Духа, цілий і свіжий, зовсім як живий, потім кучерик серафима, що являвся святому Францискові, далі ніготь херувима і ребро воплоіценного слова, вправлені в рамці; …кілька променів звізди, що явилась трьом царям-звіздарям на Востоці, пуделко з потом архістрагига Михаїла, як він боровся із сатаною…”.
Більше того, дещо з цих реліквій патріарх навіть подарував брату Цибулі, зокрема “скляночку з гуком дзвонів храму Соломонового” та перо архангела.
Боккаччо сміється не тільки з ченця, а й з самих парафіян, які настільки легковірні й неосвічені, що ладні вірити кожній нісенітниці. Так, славнозвісне перо ангела було нічим іншим, як пером папуги з Єгипту. Люди вірять також у розповіді ченця про його подорож такими країнами, як Оманія і Туманія, Дурисвітчи – на, Червиві Гори тощо. “А одурити їх (людей) ченцеві було не дуже важко, бо в ті часи всякі єгипетські витребеньки зрідка хіба потрапляли до Тоскани… А як вони взагалі були маловідомі, то в Чертатьдо й поготів. Там люди жили собі просто, по-батьківському і дідівському, і папуг не то в вічі зроду не бачили, а й не чули про них ніколи”. Тож брат Цибуля безсовісно дурить людей, користуючись їхнім легковір’ям і неосвіченістю.
Ця новела дає можливість зрозуміти релігійність Боккаччо. Письменник не заперечує ні католицьку церкву, ні релігію взагалі. Він лише картає ченців за падіння моралі.