«Вищих я не відаю скарбів, ніж мирний труд і щастя в мирнім домі» (за драмою «Ярослав Мудрий»)

Давня Софія. Дивишся і не можеш надивитися на цю пам’ятку, збудовану в ті далекі неспокійні часи, коли на руську землю набігали печеніги і половці. Тоді вставали з мечем до бою на чолі зі своїм великим князем Ярославом усі, кому дорога була рідна земля і могутній красень над Дніпром – Київ. Ярослав Мудрий був великим князем землі Руської. Саме таким змалював його образ у своїй п’єсі І. Кочерга.

Князь турбувався про те, щоб народ жив у мирі. Заради спокою і припинення міжусобиць Ярослав покарав Костянтина, який повстав проти єдності

Руської землі. Дбаючи про могутність держави, віддав свою улюблену дочку Єлизавету за норвезького короля Гаральда.

Ярослав пишається тим, що в його князівських жилах тече кров рідного

народу. Із гордістю він заявляє:

Мені не треба пишних тих казок,

що предків нам шукають десь за морем.

Народ мій тут, на рідних цих просторах…

Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов’язку: «Раніш закон, а потім благодать», – каже він. Ярослав ставить інтереси держави вище за свої власні. І навіть люди, що хотіли його вбити (син Костянтина Микита), ближче пізнавши «розум дивний мудрішого з усіх царів»,

проймаються до нього симпатією.

Муляр Журейко допомагає йому в тяжку годину, а Микита гине в бою за Київ. Патріот, борець за мир і спокій, Ярослав перемагає печенігів. Він гордо заявляє:

1 поки жив, стояти я клянусь

За руську правду і єдину Русь!

Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога. В ім’я слави свого народу Ярослав вирішує увічнити його подвиг:

Там, на полі бою, де я сьогодні ворога побив,

Я дивний храм воздвигну.

Князь збудував незрівнянний Софіївський собор, який і тепер чарує нас красою архітектурних форм, фресок і мозаїк, зустрічає і проводжає сонце, зберігає в своєму золотому куполі його відблиск.






Моя майбутня професія вчитель на англійській мові.
«Вищих я не відаю скарбів, ніж мирний труд і щастя в мирнім домі» (за драмою «Ярослав Мудрий»)