Виклик суспільству, кинутий Гріффіном
Герберт Уеллс – англійський письменник, автор соціально-фантастичних та побутових романів, оповідань, наукових робіт з літературознавства, історії, біології. Центральне місце в його творчості посіло питання про шляхи розвитку науково-технічного прогресу та його вплив на долю людства. Продовжуючи традиції Дж. Свіфта та Ж. Верна, видатний фантаст моделював та досліджував суспільство майбутнього. Серед його найвідоміших творів романи “Машина часу” (1895), “Острів доктора Моро” (1896), “Невидимець” (1897), “Війна світів” (1898),
Герберт Уеллс народився в містечку Бромлі, неподалік від Лондона, у родині дрібного торговця. Закінчивши школу, працював у магазині, аптеці, проте доля крамаря його не вабить, ним володіє жага знань і прагнення присвятитися науці. Успішно склавши іспити, він отримує посаду помічника вчителя, а згодом стає студентом-стипендіатом Імперіал-коледжу Лондонського університету. У колі його інтересів – найновітніші гіпотези та теорії природознавчих наук, він працює в лабораторії славетного вченого-фізіолога Гакслі.
Під час тривалої перерви у заняттях (через хворобу) Уеллс прилучився
Проте не зліт наукової фантазії цікавить письменника, а фатальні зміни в долі людства за умов науково-технічного прогресу. Г. Уеллс у своїй творчості засобами наукової фантастики досліджує глибокі соціально-філософські та моральні питання, а саме: чи веде науково-технічний прогрес до прогресу в духовних та соціальних сферах життя людини; де та межа, за якою вчений може перетворитися на злочинця; як поведеться морально недосконала людина з безмежною владою, наданою їй науковим відкриттям.
Роман “Невидимець”, в основу якого покладені дійсні наукові гіпотези щодо переломлення світла, звертається до теми наукового відкриття та його наслідків у житті винахідника та суспільства. Письменник порушує у творі ряд актуальних проблем: моральної відповідальності вченого за свій винахід; трагічної самотності науковця; обивательського ставлення до наукового відкриття; знехтування гуманістичних принципів громадянського суспільства тощо.
Головний герой роману – молодий науковець Гріффін, який винайшов спосіб знебарвлювати біологічну тканину аж до її повної невидимості. Талановитий науковець-дослідник, попри матеріальні нестатки, самотужки здійснює сміливий експеримент: робить невидимою спочатку кішку, а потім, уникаючи переслідування, і сам стає невидимкою.
Невидимість спокушає його спочатку до дрібних правопорушень, а згодом – до великих злочинів. Гріффін мріє утворити “царство терору” й утримувати під своєю владою весь світ. Надзвичайне відкриття його веде до повного зруйнування моральних засад та духовних цінностей: він доводить до самогубства збанкрутілого батька, безжалісно поводиться з людьми, жорстоко “бавиться” з мешканцями міста, тероризує п’яничку Томаса Марвелла. Ніщо не зупиняє Гріффіна, бо світ його навчив бути жорстоким та егоїстичним, а суспільство – дбати лише про себе.
Проте у дивного відкриття є і непередбачений бік – невидимість залишає Гріффіна безпомічним і самотнім: голодний і холодний, він вештається містом, шукаючи безпечного притулку; по залишених слідах його можуть вистежити; йому вкрай бракує помічника.
Кульмінаційним моментом твору є звернення за допомогою до колеги-вченого доктора Кемпа, колишнього університетського знайомого Гріффіна. Від його рішення залежить доля дивного і небезпечного відкриття. У разі згоди відкривається шлях до необмеженої злочинної влади. Відмова ж веде до поразки Гріффіна та знищення його наукового винаходу. Доктор Кемп був вражений його відкриттям, але допомагати в здійсненні злочинних намірів не схотів. Навпаки, він організував пошуки невидимця.
Виклик суспільству, кинутий Гріффіном, обернувся війною суспільства проти вченого. Переслідування “добропорядними громадянами” незрозумілого і небезпечного невидимця перетворилося на жорстоке і захоплююче полювання на людину, у якому відкрилася агресивність та бездушність переслідувачів. Громадськість згуртувалася для переслідування інакомислячого вченого, наче загнаного звіра. Автор поволі змінює інтонаційні акценти від осуду – до співчуття, відповідно до того, як зростає агресивне ставлення громадян до людини-невидимки. У кінці твору автор глибоко сумує через трагічну долю його героя.
В останніх епізодах роману читач бачить не амбіційного вченого, а закатовану жертву суспільного злочину. У такому двобої між неординарною особистістю науковця та ворожою обмеженістю обивателів виявляються застарілі моральні “хвороби” суспільства, розкриваються гострі проблеми сучасного світу.
У романі “Машина часу” Г. Уеллс звертається до проблеми майбутнього людства. Автор задається питаннями: що очікує рід людський, людину як “вид”, у неосяжному майбутньому; до чого призведуть наслідки сучасних моральних і соціальних вад, у які трагічні картини розгорнуться тенденції сучасної експлуатації людини людиною, яку загрозу приховує класове розшарування суспільства. Ці питання і визначають проблематику твору.
Час дії у романі – дев’ятсоте тисячоліття нашої ери. Винахідник “машини часу” здійснює переліт з теперішнього часу до майбутнього. Очікуючи побачити людей майбутнього щасливими і прекрасними, розумними і благородними, він знаходить зовсім інше. Люди майбуття виродилися у дві кволі гілки древа людського роду; вони поділилися на два ворожих табори – елоїв та морлоків.
Елої живуть на поверхні землі, насолоджуючись її красою та розважаючись іграми. Морлоки важко працюють під землею, аби забезпечувати елоїв. Вони вже не схожі на людей: нещадна праця спотворила їхній фізичний вигляд, очі пристосувалися бачити в темряві, бездушне ставлення перетворило їх на мавпоподібних істот, що вночі полюють на своїх господарів. Проте й елої не виглядають справжніми нащадками роду людського: вони перетворилися на беззахисних і недоумкуватих істот, що наївно тішаться з життя, немов діти, і цілковито залежать від морлоків. Протиріччя між тими, хто працює, і тими, хто живе за рахунок праці інших, доведене до трагічного краю.
Г. Уеллс використовує оригінальні художні засоби, серед яких – прийом “машини часу”, що надає можливість перетинати час в прямому та зворотному напрямках, ускладнюючи композицію твору та моделюючи образи майбуття. Письменник використовує прийом фантастики, аби дослідити сучасні соціальні проблеми в їхній логічній завершеності в майбутньому. Поєднуючи наукові та фантастичні ідеї, автор створює сатиричну пародію на сучасне суспільство. Прагнення застерегти суспільство від морального і фізичного занепаду людства є провідною ідеєю твору.
З теорії літератури
Наукова фантастика – галузь художньої літератури, яка набула широкої популярності у ХХ ст. Твори наукової фантастики відбили намагання письменників (К.-А. Потер, Р. Шекли, Р. Д. Бредбері, С. Лем, А. і Б. Стругацькі та ін.) осмислити загальні тенденції розвитку цивілізації, показати вплив наукових досягнень на життя людини. Основний художній прийом – розумовий експеримент. Жанрові форми: роман-антиутопія, прогностичний роман, фантастична притча, соціально-утопічний роман та ін.
Сатира – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осміянні негативного.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)