Відокремлені другорядні члени речення
Колядки та щедрівки – пісні, що були важливою складовою частиною зустрічі Нового року. Походження назви “колядка” не з’ясоване. Назва “щедрівка”, що збереглася тільки в Україні, означає “пісня, що накликає щедрість природи”.
Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді у супроводі перевдягнених Маланки, кози, ведмедя, солдата. Вони розігрували сценки, співаючи: “Де коза ходить, там жито родить; де коза ногою, там жито копою; де коза рогом, там жито стогом”. Подарунки, зібрані під час колядування,
Щедрували в новорічну ніч переважно дівчата. У перший день нового року діти ходили по хатах із “засівалками” чи “посипалками”, посипаючи навколо себе зерном. Вони виголошували коротенькі віршики-поба-жання:
Щедрик, ведрик, винесіть вареник, Грудочку кашки, кілечко ковбаски. Винесіть книш, бо впущу в хату миш. Винесіть ковбасу, бо всю хату рознесу.
У наш час колядування, щедрування й засівання відроджуються як звичай висловлювати добрі новорічні побажання, (За Н. Шумадою)
Означеная, виражене дієприкметниковим зворотом, і обставини, виражені дієприслівниковими
Пірат
Проживав у нас довго собака Пірат. Якось одного разу, загубившись на ярмарку, Пірат щез. Аж ось у неділю, тижнів через п’ять, якраз після обіду, дивимось: біжить Пірат, заморений, худючий. Уздрівши здалека весь наш рід і хату, він упав Додолу і повз до нас кроків сто на животі, перекидаючись на спину і голосно плачучи від повноти щастя.
Він був пес-трудяга, любив допомагати в господарстві, виконуючи за власною ініціативою всяку роботу: носив з огороду огірки в зубах і складав у саду в одну купку, випивав зайві курячі яйця. У нього підростав уже син, теж. Пірат. Часом удвох із своїм батьком, віддавшися високому собачому натхненню, вони догравались до такого, що гра закінчувалась каліцтвом чи смертю їх партнерів. 1 тоді обидва артисти або тікали куди очі дивились, або прудко ховалися в тютюн, щоб пересидіти гострий період свого шельмування, поки люди не позбирають пір’я і не поїдять засмажені жертви мистецтва. (За О. Довженком)
Обставини, виражені дієприслівниковими зворотами.
Запорозьке козацтвою На кінець XV століття біля дніпровських порогів зібралося з усіх усюд України чимало люду, що став нести прикордонну службу. Воєнне мистецтво козаків, завдяки постійним походам і боям,’ завжди було на високому рівні. Окрім блискучої виучки, їхніми постійними супутниками були дотепні вигадки. Вони вміли перебувати по кілька годин під водою, дихаючи через очеретини. На березі річки міг стояти ворожий табір, а в річці сиділи, чекаючи темряви, козаки. Наступала ніч, вони виходили з води й кидалися на ворога.
Багато уваги віддавали козаки військовій справі, зокрема сторожовим службам. На високому кургані в степу стояли на чатах, пильно вдивляючись удалину, молоді зіркоокі вартові. Забачивши десь ворога, вони швидко запалювали в котлі смолу. Стовп чорного диму здіймався в небо. Помітивши його, запалювала смолу сторожа з іншого кургану. І коли в українських степах з’являлася орда, до дніпровських порогів, ішли чорні димові стовпи. Козаки вже були готові до відсічі. Важко було заскочити їх зненацька. (За М. Слабошпицьким)
Обставини і додатка, виражені іменниками із прийменниками.
Портрет батька
На покуті, залитий сонцем, під сліпучою синявою неба сидів, старий Чумак. Як живий. Величезний портрет в олійних фарбах був виконаний хоч і по-дилетантськи, але натхненно, з Божою іскрою. Сонце било повінню. Старий Чумак, бронзовий і мускулястий, дивився просто коленому в очі примружено і посміхався. Монументальний, кремезний і могутній, як сама земля, коваль Чумак. Патріарх свого племені, дебелого й рясного. У робочому фартусі, щойно прийшовши з роботи, лише скинувши кашкета, сидів він під сліпучо-синім небом і під гілкою бузку і, склавши грубезні свої руки, спочивав. І тримав на колінах сонне дитинча. У сліпучо-білій сорочинці, воно спало сидячи, припавши солодко зарожевілим личком до ковальського фартуха, як до материних грудей. Це вона – Галя, як була ще маленькою. Руки були намальовані широченними мазками і недокінчені, і це найбільше вражало своєю правдою – грубі, необтесані ковальські руки. Під портретом був напис великими літерами – “Батько”. (За І. Багряним)
У згоджені означення, виражені прикметниками і дієприкметниками з пояснювальними словами. Обставини, виражені дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами.
Білий кінь Шептало
Цієї хвилини Шептало був справжнім білим конем, відваленим та одчайдушним, як його далекі предки. Він втрапив на вкочену колісьми лугівку і, роздратований чітким ритмом, навмисно прискорював біг, наздоганяючи самого себе та розсипаючи по крутій шиї густу білу гриву. Дорога впала у зарослий верболозом рукавчик і різко звернула вбік. Стомившись од напливу вражень, білий кінь спинився, нашорошив вуха і сторожко скосив очі. Потім Шептало упав на спину, з насолодою підминаючи траву та сміючись, як уміють сміятися тільки коні. Над ним висіли зігнуті в колінах ноги, а над ногами – половина неба, темного, густо-синього, з яскравими блискітками зір. Шептало гордовито кресонув копитом зірку і застиг, ніби чекаючи на іскру. Зненацька по волохатій хмарності цьвохнуло білим, наче з сириці плетеним сяйвом. Шептало майже конвульсійно крутнувся і різко звівся на ноги. Ще довго не міг отямитися, розгублено принюхуючись до вим’ятої трави. Потім радо попрямував до річки, полощучи боки між сінних долонь і розгойдуючи на копицях одноногих, потривожених грозою лелек. (За В. Дроздом)
Школи я не здав, що так люблю…
Ніколи я не знав, що так люблю – До болю, до смертельного жалю – Понад Дніпром сріблисті верболози, Березу, що прозорі ронить сльози На тиху, присмирнілу мураву, Бур’ян в напівзасипанім рову, Де часом вальдшнеп, поетична птиця, Між листям жовтим від стрільця таїться. Ніколи я не знав, як тяжко жить Без солов’я, що в пісні аж тремтить Своїм тільцем маленьким і гарячим… (Коли таке ми раз в житті побачим, Як бачив я в ліщині, при горі, Насупроти рожевої зорі, Над рідним ставом,- ніжної отрути Ніколи нам, довіку не забути!) (М. Рильський)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)