Узагальнюючі слова при однорідних членах речення

В історичній літературі існує чимало версій походження слова “козак”. Один із польських авторів виводив це найменування од якогось легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з татарами; звали його буцімто Козак. З точки зору іншого вченого, походження цього слова пов’язане із словом “коза”; козаки, мовляв, були прудкими й витривалими, як кози. Були версії, згідно з якими козаки, можливо, не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих цлемен хазарів. Турецькою мовою слово “козак” означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти, воно й прийшло в Україну. Певно, не самі собі придумали наймення захисники нашого краю, а одержали його від ворога, і воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Навпаки, козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й високого благородства.’

Відомий український історик Дмитро Яворницький писав: “Як за зовнішнім виглядом, так і за внутрішніми якостями запорозькі козаки загалом були характерними типами свого народу”.

Сміливі й волелюбні козаки стали гордістю України. (За М. Слабошпицьким).

Фамільна ворона

Погодою у нас на сінокосі, казали, щось років з півтораста завідувала ворона. Це була, так би мовити, наша фамільна ворона. Вона возсідала коло нашого куреня на високій сокорині і звідти бачила усіх пташок у нашім лісі, все чула і, найголовніше, віщувала погоду. Вірите, вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому ще при безхмарному, ясному небі.

Один тільки дядько Самійло не піддавався,*якщо можна так висловитися, воронячим чарам. Навпаки, він тоді трусився від гніву: “Киш, нечиста сило!”

Дивна річ, ворона знала кожного з нас як облупленого, бачила, хто чим дише і чого хоче. Раз батько, розсердившись за дощ, що вона накаркала, попросив Тихона Бобиря, єдиного мисливця на всю округу, застрілити її з шомпольної гвинтівки. І що ви думаєте? Крім жартів, не встиг ще батько затулити рота, як вона знялась із своєї сокорини й перелетіла за Десну на високий дуб. Вона повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно. (За О. Довженком)

Новий симбіоз

Телефон замінив багатьом людям живе спілкування. Власне, можна сказати, що...

ми з телефонним апаратом складаємо двоєдину істоту. У міфічну старовину були кентаври – істоти з головою й тулубом, людини і кінським крупом на струнких і безвідмовних кінських ногах. У наш час (час електроніки, кібернетики, генетики, польотів у космос) природно утворився інший симбіоз. Наприклад, поєднання людини й телевізора або ж людини й телефону. Не знаю, як би можна таку істоту назвати одним словом: телефономаном чи телефонозавром? Телефонозавр, мабуть, личить більше, бо ставить це поняття в близький ряд із такими поняттями, як динозавр, плезіозавр, надаючи аромату вічності, тривалості в часі. Отже, я належу до числа таких телефонозаврів, які вже навряд чи стануть коли-небудь викопними. (За Є. Гуцалом)

Про хлопчика, який літав

Спершу пригадую хлопчика з того далекого літа. Можливо, в нього були крила. Літав на тих крилах низько над землею, поміж розквітлих будяків на пасовиську, поміж копиць свіжого’сіна в лугах. Отже, спершу пригадую хлопчика з того далекого літа, а вже потім його собаку. Бо, звісно, Миколка Коструба мав собаку. Собаку звали Боніфацієм, і, безсумнівно, це було єдино справедливе ім’я для цього чотириногого життєлюба з очима юного філософа. І коли хлопчик змахував невидимими крильми, зриваючись у політ, то разом із ним у цьому польоті завжди перебував Боніфацій. Хто відає”, може, хитрий Боніфацій з очима життєлюбного мудреця більше втішався в тих польотах над землею, ніж хлопчик? У всякому разі, мені подеколи здавалось, що саме -‘так.

Того літа пощастило мені довідатись про; те, чого раніше й підозрювати не міг. Наприклад, я взнав від Миколки, що, мабуть, не тільки люди ходять у гості одне до одного, а й дерева до дерев. Так, скажімо, верба в лузі, певне, ходить у гості до калини. І квітки вчащають у гості до квіток – настурція до калачика, красоля до повитиці, матіола до березки, бо їм, напевне, теж кортить побути разом.

Гадаю, комусь іншому я й не повірив би, але як я міг не повірити Миколці Кострубі, в якого за незмінного свідка завжди виступав пес Боніфацій! (За Є. Гуцалом)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...