Відображення в “Книзі пісень’ гуманістичних ідеалів Г. Гейне
“Buch der Lіeder” справді має всі права іменуватися “Книгою пісень”, бо вірші цієї збірки написані у стилі німецької народної пісні. Мабуть тому збірка “Книга пісень” надихала Шуберта, Шумана, Мендельсона, Ліста, Вагнера, Чайковського, Римського-Корсакова…
Твори видатного німецького поета відбивають притаманний фольклору гуманізм, демократичні ідеали, поривання до істини. Доказом цього є ненависть нацистів до поета і його творів, книги Гайне були спалені “надлюдинами” серед інших досягнень саме людських і людяних геніїв.
Зрозуміло, що молодий поет присвячує більшість поезій темі кохання, до того ж без взаємності. Недарма назва цього розділу “Страждання юності”. Проте це не були переспіви тем і образів, відомих на той час у німецькому романтизмі. Це була нова лірика, проста, людяна, близька до серця, в ній змальовувалися не умовні поетичні принцеси, а живі німецькі дівчата, які залюбки приймали та віддавали поцілунки.
До того ж м’який гумор, весь просякнутий любов’ю
1823 року виходить наступна книга молодого автора, яка стала основою другої частини “Книги пісень”. “Ліричне інтермецо” складається з 65 віршів, і серед них геніально переспіваний Лєрмонтовим “На півночі дикій”.
Один із критиків, якому не дуже подобалась творчість Гайне сказав, що задля такого вірша він ладен полюбити всю книгу. І справді, цей вірш став мало не гаслом поета і знайшов багато прихильників по всьому світі. І всі розуміли, що за поетичними образами стоять ліричні герої “Він” і “Вона”, розлучені соціальним устроєм – природою людського життя. Тут вперше інтимні переживання пов’язані з суспільним життям. У цьому ж розділі всесвітньо відома балада “Гренадери”, де громадські інтереси відомі героям і навіть мають для них більше значення, ніж родинні чи особисті.
Та вони і є особистими, бо тут підданний перетворюється на громадянина. Наступний розділ “Книги пісень” – цикл віршів “Знов на Батьківщині”. Тут змальовується повернення до рідного краю, але в той самий час це пряме продовження “Ліричного інтермецо”. Тут нове розуміння всього, що сталося. Тут спроби звільнитися від нещасного кохання. Тут пошуки нових цінностей і підготовка духовного переродження. Цікаво, що гітлерівці, які вважали творчість Гайне ворожою собі, не наважилися “викинути з літератури” баладу про Лорелею, що є у цьому розділі.
Гайне знову вирушає у подорож, на цей раз Гарцем – потаємним місцем, де на Брокені збирається відьомське кодло, де живе в Ільзенштейні принцеса Ільза, що колись на смерть зацілувала імператора Генріха. Він хоче піднятися “в гори, де живуть звичайні люди, вільно вітер повиває і вдихають легко груди”. Там немає “гладких і безсердечних” кавалерів і дам, там є справжнє життя.
Завершують “Книгу пісень” два цикли, що складають розділ “Північне море”. Відомо, що море в літературі романтизму є образом-символом волі, життя, яке підкоряється тільки власним законам і виносить людину до розквіту і піднесення.
Отже, сталося небачене диво: вірші різних форм, написані у різні часи створюють нову суперформу. Ще за життя автора було 13 видань цієї збірки. Гадаю, тому, що нові ідеї мають відповідну форму. Тому, що ці твори зробили Гайне “поетом для третього сословія” – рупором народної Німеччини, яка протистояла вітчизняному деспотизму.
Боротьба за визволення людського духу від утисків традиційних і віджилих ідей і норм завжди сприймається людством як піднесення гуманістичних ідеалів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)