Відкриття пам’ятника Пушкіну поетові в Москві в 1880 році
Історія образа Пушкіна в пам’яті поколінь зберігає чимало дивного. У ній є сторінки, що оповідають про події, на інший погляд важко порівнянних. От, наприклад: поки не вщухали усні й журнальні баталії, ставилася під сумнів актуальність Пушкіна для епохи 60-80-х років минулого століття, у той же самий час зусиллями шанувальників пушкінського генія велася довга й кропітка робота з увековечиванию його пам’яті в монументі. Ця важка місія завершилася в 1880 році відкриттям у Москві пам’ятника, грандіозним ушановуванням поета, пробудженням суспільного
Згадаємо, як створювався монумент, адже ця історія й цікава, і примітна для подань про те, яким було відношення до поета в різних колах російського суспільства
Перші прохання про створення пам’ятника на честь великого поета подавалися ще в 1855 році, відразу ж після смерті Миколи І. Однак вони не одержали задоволення. Ще через п’ять років
Збір засобів вівся довго – майже десять років не вистачало потрібної суми. Після створення в 1870 році спеціальної комісії, у яку ввійшли ліцеїсти, у тому числі й пушкінському курсі, справа пішло скоріше. Майже у всіх періодичних виданнях 1871 року була опублікована відозва про збір засобів на пам’ятник, що завершувалося такими словами: “У теперішній справі ні, здається, потреби придумувати доводи для залучення жертвователей. Значення Пушкіна так зізнається всіма, права його на пам’ятник так безсумнівні, що до сказаного додавати нема чого. Нехай тільки всякому, співчуваючому великому поетові, принесе свою посильну лепту: як би не була вона незначна сама по собі, вона одержить свою вагу в підсумку пожертвувань, і засобу для здійснення гідним образом загального бажання можуть бути зібрані в короткий час”2.
Відозва була зустрінута співчутливо, дійсно “вся Росія” взяла участь у спорудженні монумента. У газетах і журналах публікувалися длиннейшие списки прізвищ і сум. Там минулого й високопоставлених осіб з великими внесками, і імена селян, дрібних купців, прикажчиків, що жертвували скромну лепту в кілька копійок. У підсумку потрібна сума була швидко зібрана. До цього часу ухвалене рішення, що пам’ятник буде поставлений не в Царському Селі, а в Москві, де поет народився, куди повернувся після Михайлівська посилання
У трьох конкурсах проектів монумента брали участь найсильніші скульптори того часу. Більшість моделей представляли багатофігурні композиції, у яких фігура поета встановлювалася на вершині гори, скелі, а навколо розташовувалися або Муза, що передає йому вінок слави, або читачі його, а те й цілі низки пушкінських героїв. Представлені проекти не задовольняли, тому що були надто пишномовними, перевантаженими романтизованими алегоріями – ключами, що били з-під скелі, “джерелами поезії”, крилатими херувимами. Переможцем останнього, третього конкурсу, був визнаний молодий і маловідомий тоді скульптор, що був кріпак Олександр Михайлович Опекушин, учень професора Петербурзької Академії мистецтв Д. Иенсена. Комітет зі спорудженню пам’ятника віддав перевагу моделі Опекушина як “соединявшей у собі із простотою, невимушеністю й спокоєм пози – тип, найбільш підходящий до характеру зовнішності поета”.
Скульптор підкреслив у своєму варіанті пам’ятника простоту, людяність генія, його доступність і відкритість. Його поет – мислитель, громадянин. Невибагливість, задушевність образа передаються композицією й пластикою фігури
Опекушин представив Пушкіна одягненим у довгий сюртук з накинутим зверху плащем. “.Рух і поза вартої фігури відрізняються невимушеністю й жвавістю, що не виключають, однак, шляхетної височини образа.”. Далі в описі пам’ятника мистецтвознавцем І. М. Шмидтом підкреслюються природність пози, виразність м’яко виліпленої голови статуї. Особливо відзначається майстерно знайдений скульптором легкий нахил голови, завдяки якому завершився, одержав зібраність загальний силует пам’ятника, а в самому образі поета ще більше підсилилося неповторне “пушкінське звучання”, яким перейняте весь утвір скульптора
Реалістичний образ, створений Опекушиним, відповідав прагненням передової частини російського суспільства побачити Пушкіна великим і разом з тим “позбавленим якій-небудь театральності й надуманості, величним у своїх думах і разом з тим демократичним по всьому вигляді. Опекушин точним чуттям великого художника зумів уловити ці вимоги й відповісти на них.”,- пише І. М. Шмидт.
Думки про пам’ятник, звичайно ж, не були одностайними. Деяких пожолобила надмірна “простота” монумента, невідповідність ідеї піднесеного натхненного пророка. З’явилися в пресі й захоплених відгуках-. “Подібність із вірним портретом Пушкіна й маскою, знятої з особи в день його кончини, вийшло виразне,- відзначає автор замітки в “Народній школі” за 1880 рік.- Риси особи поета передані чудово вірно, з тою саме печаткою думи, що властива генієві. Поза невимушеного, простого, повна внутрішнього руху. Здається, начебто поет, поглибившись у себе, обмірковує одне з найбільш зрілих своїх добутків”. В іншому популярнейшем російському журналі “Нива” відзначалася удача творця пам’ятника, що зобразив поета в стані тихої скорботи й смутної замисленості, що так протягає в його ліричних добутках (“Нива”, 1870, ,№ 21). Багато авторів відкликань і хвалебних відгуків відзначали як більшу перемогу скульптора досягнення їм відчутного руху у фігурі й позі Пушкіна. “.Він на п’єдесталі своєму не скам’янів, а як би рушити хоче”,-писав відомий російський письменник А. Ф. Писемский.
Відкриття пам’ятника спонукало багатьох віршотворців знову звернутися до імені поета
У столиці, Пушкіну люб’язної, У Москві, у виді монастиря, Піднявся нині лик залізний, Рідного нам богатиря Те Пушкін, наш поет великий, Задумливо з’явився нам И утешеньем, і доказом, Наставник часам
Такими віршами відгукнувся на відкриття пам’ятника письменник В. Соллогуб (“Московські відомості”, 1880, № 160).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)