Утвердження споконвічних етичних цінностей у байках Глібова
Літературна спадщина Леоніда Глібова дуже багата – від пісенно- ліричних творів до віршів-загадок, жартів. Працював видатний український письменник у царині художньої прози. Але найбільшого визнання він здобув як неперевершений байкар, який правдивим художнім словом віддано служив інтересам свого народу.
Тому байки Л. Глібова стали своєрідним символом добра і благородства, бо, черпаючи від народу мудрість, вчили добропорядності, честі, гідності та іншим споконвічним морально-етичним цінностям.
Такою є байка «Мальований Стовп»,
Батьківське коріння – це найвища цінність у житті людини; з них виростає й любов до свого народу і своєї землі. Для того, хто заради «мальованої» краси відривається від нього, «світ не той» і «доля відцуралась». Стовпові Л. Глібов протиставляє чарівну природу, сповнену життя, і цей
Морально-етична проблема порушується і в байці «Цуцик», де сатира байкаря спрямована на висміювання лакейства, паразитизму, лицемірства, егоїзму та прислужництва. Цікаво, що, змальовуючи двох собак, автор дає одному кличку Бровко, а другого узагальнено називає Цуциком (він навіть власного імені не вартий, бо не заслужив його через паразитично-егоїстичний спосіб життя).
Загальновідомо, що українці завжди славилися своїм сумлінним трудолюбством. Таким є Бровко: він чесно несе свою службу: «Двір стережу і день, і ніч», хоч шани за своє вірне служіння не мас, йому доводиться терпіти знущання від хазяїна. Цуцик живе ситим і паразитичним життям:
І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур’янах,
Сухенькі лапки, хвостик чистий…
Яка ж ціна цьому «щастю»? Байка визначає її словами Цуцика – пристосуванця: «На задніх лапках я по-вченому служу». Та Глібов невипадково вкладає у слова цього нероби фразу: «Я ге роблю, чого ги не зумієш» і цим самим підкреслює, що чесному трудівникові не притаманний такий угодницький і паразитичний спосіб житія. Крім того, як і у «Мальованому Стовпі», ми виразно відчуваємо гему знехтування своїм минулим заради ситого і «мальованого» життя. Більш того, байкар ніби застерігає, що, одного разу поступившись моральними нормами, такі «цуцики» здатні заподіяти лихо і далі: «Скубне й Бровка, коли захоче».
Надмірна самовпевненість, висока самооцінка й перебільшення власних можливостей, що в народі визначається одним словом – пиха, осміяні у байці «Жаба і Віл». Цієї теми Л. Глібов торкнувся не випадково, бо вона дуже близька і зрозуміла українському народові, що відзначається своєю чемною скромністю. Мені здається, що навіть образ Вола уособлює в собі здорову силу і мораль народу, його працелюбність. А от Жаба (образ, далекий від поваги), надумавши зрівнятися з ним, «З натуги луснула – та й одубіла!»
Мораль байки автор визначив сам: «…найлучче жити, як милосердний Бог дає». І хоч кожний з нас прагне досягти більшого, не можна ставити до себе і до життя надмірні вимоги.
Ми бачимо, що за всіма байками, що викривають порушення морально- етичних норм, звучить щира любов до людини – творця добра на землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)