“Журюся я над річною…”. Твір за поезією Л. Глібова “Журба”

Ми знаємо видатного українського письменника Леоніда Глібова, передусім, як байкаря. Ми зачитуємось його байками, такими яскравими, розумними і надзвичайно легкими для сприйняття. Я впевнений, що всім до вподоби цікаві алегоричні образи, які діють у байках Глібова. Байки цього письменника не втрачають своєї актуальності з плином часу. Проте є й інший бік творчості Глібова як письменника. Не настільки відомий, як Глібов-байкар, проте не менш художньо обдарований є Глібов-поет. Коли вперше я прочитав поезії Леоніда Глібова, я навіть не повірив,

що це той самий автор, байки якого ми тільки-но вивчали у школі. Але, вчитавшись І його поезії та байки уважніше, я знайшов спільне – це глибокий ліризм, яким пройнято і байки, і вірші. Проте, якщо у байках ліризм є ніби тлом, на якому розгортаються головні події, він проглядає у пейзажах та мові твору, є ніби підтекстом, то у віршах Глібова ліризм є глибоким та всеохопливим, він присутній у кожному рядку. Глибина та щирість почуття у поезіях Глібова просто вражає, вона зачіпає серце читача, не залишає його байдужим.

Одним Із найяскравіших ліричних творів Леоніда Глібова є поезія “Журба”. Вона настільки припала до душі

читачам, що багато Хто вважає її народною піснею, не знаючи і навіть не замислюючись, що цей текст може мати літературне походження.

Вірш побудований на художньому прийомі паралелізму. Зображуючи красу природи, автор зіставляє пори року з етапами людського життя. Проте, читаючи поезію, важко одночасно замислюватися над художніми прийомами, бо картина природи, створена Глібовим, настільки захоплює, що ти ніби сам опиняєшся на березі невеличкої річки.

Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, Неначе справді рай. Під гаєм в’ється річенька… Як скло, вона блищить;

Я вважаю, що для створення гарного пейзажу у літературному творі необхідно не тільки побачити або уявити його, а й пережити, пропустити крізь себе, крізь своє серце, тоді і для читачів він стане живим та хвилюючим. Усе це ми спостерігаємо у творі “Журба”.

Проте художня цінність поезії не лише у змалюванні пейзажу, а й у тих почуттях та роздумах, які висловлює письменник. Справжня майстерність митця, на мою думку, в тому, щоб висловлені у ліричному творі почуття були близькими та зрозумілими для всіх читачів, щоб кожен читач відчував те саме чи щось подібне до зображеного у творі. Так, спостерігаючи за зміною пір року, за настанням осені та плином води у річці, ліричний герой поезії Глібова розмірковує над невідворотністю часу, над життям людини. Емоції ліричного героя дуже щирі та глибокі, в нього “серденько і мліє, і болить”. І, сам того не усвідомлюючи, читач раптом розуміє, що в нього теж починає “мліти” серце, бо роздуми над швидкоплинністю життя, над молодістю як весною життя людини не є чужими чи незнайомими для жодного з нас:

Болить воно та журиться, Що вернеться весна, А молодість… не вернеться, Не вернеться вона!..

Я переконаний, що хоча україномовна поетична спадщина Леоніда Глібова дуже невелика за кількістю творів (усього близько двадцяти), вона дуже вагома, зважаючи на якість творів. Прочитавши хоча б один твір, ми одразу відчуваємо неабиякий талант Глібова-лірика. Його поезії, ліричні та задумливі, близькі до народних пісень, насичені пейзажами та філософськими роздумами, завжди будуть хвилювати читачів, скільки б років не минуло від часу написання віршів, бо справжнє художнє Слово не підвладне впливові часу та простору.






Твір на тему чого сьогодні не вистачає українцям.
“Журюся я над річною…”. Твір за поезією Л. Глібова “Журба”