У чому ж смисл образу капітана Копєйкіна?
Шукаючий істину Гоголь залишався незалежним від філософських концепцій і віянь свого часу, будучи поза різними салонними та журнальними суперечками лібералівзахідників, слов’янофілів, соціалістівутопістів і т. д. Сильне відчуття зла, яке неможливо (свідченням цього були і попередні художні пошуки Гоголя) подолати романтичними теоріями естетичного гуманізму, не було у письменника лише ототожненням з суспільними проблемами – воно було значно глибшим, внутрішнім усвідомленням гріховного начала в людині. У пошуках істини Гоголь потерпає
За твердженням філософа, великий класик, письменник релігійнофілософських шукань у своїх творах зобразив не стільки живих людей, як злих духів, що оволоділи Росією. Відчуваючи інфернальну сферу зла з демонічними й магічними силами, Гоголь залишався ревним християнином. Однак переживав своє християнство пристрасно і трагічно, сповідуючи страх і покору.
І в миргородському циклі, і в петербурзьких
Причини тут значно глибші. Беручи на себе роль християнського подвижника, проповідника у світському житті “соціального християнства”, пошуків Царства Божого на землі, людина часто збивається на манівці, у самочинно взятому на себе месіанізмі вона не усвідомлює того, що рай у земному житті неможливий: слід через випробування, через дотримання християнськоморальних засад, через покаяння і спокути зберегти душі, уникнувши найгіршого – вічної погибелі.
Не все так просто у релігійноестетичних шуканнях Гоголя, з творчості якого починаються в російській та й інших слов’янських літературах пошуки ідеї християнського, власне православного облаштування світу. З гоголівського месіанізму бере початок релігійноетичний шлях російської літератури. Шлях болісний і трагічний у пошуках і випробовуваннях. Мораль грядущого капіталу з утвердженням чужих духовних цінностей (цінностей антиправославних у своїй основі), мораль з оскалом звіра, цинізмом грядущого хама була набагато страшнішою для Росії і людства загалом, і це духовними очима великого художника і православного віруючого прозорливо відчував Гоголь. Передчував і невідворотність соціальних потрясінь, протестів і вибухів. Не випадково у сюжетну канву романупоеми вплітається “Повесть о капитане Копейкине” – оповідь про драматичну долю “маленької людини”, героя Вітчизняної війни 1812 року, який намагається добитись у Петербурзі (у творах Гоголя столиця уособлює концентрацію містичного зла) монаршої милості.
Захищаючи у війні з Наполеоном (характерно, що у “Мертвих душах” це ім’я асоціюється у кулуарних розмовах з образом Антихриста) Вітчизну, капітан Копєйкін втратив руку і ногу, залишившись інвалідом без засобів існування. Понівечений у битвах герой добивається зустрічі з сановними особами. Коли він зустрічається з самим міністром, той з досадою, відчепно кидає скаліченому старому солдату: “Меня ждут дела важнее ваших”. Потопаючий у розкошах і розпусті, непривітний і жорстокий Петербург байдужий до долі маленької людини, офіцерагероя, який захищав монархічну державу. Так у творі проходить одна з ключових тем у світовій класиці – проблема зневаженої і потоптаної людської гідності (ця тема була однією з провідних у творчості В. Гюго, О. Бальзака, Ф. Достоєвського, Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Франка, А. Чехова, О. Купріна, В. Короленка – список можна продовжувати).
Для тих, хто був захисником Вітчизни у критичні часи, без кого неможлива була перемога над Наполеоном (прообразом Антихриста), столиця, наповнена паразитуючими “стовпами суспільства”, бюрократизмом, показухою, розкошами, розпустою, є чужою і ворожою. Обурюючись домаганнями капітана Копєйкіна, міністр дає розпорядження вислати інваліда з Петербурга.
Незабаром кинутий владою напризволяще офіцерінвалід Копєйкін стає отаманом розбійницької ватаги, яка грабує багатіїв, допомагаючи при цьому бідним людям.
Так у романі втілюється ще одна тема – тема благородного розбійництва як соціального явища, котра була популярною у свій час у численних авантюрних європейських романах, виклично звучала у драмі Ф. Шиллера “Розбійники”, у повісті, заязленій як роман, О. Пушкіна “Дубровський”. Пізніше її посвоєму інтерпретуватимуть Тарас Шевченко, Марко Вовчок, М. Старицький тощо.
В ідейно-художньому спектрі прозової поеми М. Гоголя “Мертві душі” вставна повість про капітана Копєйкіна відігравала важливу роль, відтворюючи жахливу картину антилюдяності суспільства з поліцейськочиновницьким елітарним прошарком – своєрідним уособленням свавілля, бездушності, байдужості до народу, до особистості, до захисників країни, кров’ю яких здобувають ситість, благополуччя, розкоші паразитуючі можновладці.
Не дивлячись на мотив героїки у відлунні патріотичних подвигів 1812 року, на утвердження сили людського духу (інвалід Копєйкін у трагедійній інтерпретації автора протистоїть бездушній чиновницькій дияволіаді, пошлому і затхлому середовищу собакевичів, ноздрьових, плюшкіних, манілових, світських торгашів і пліткарів), цензура вимагала вилучити з “Мертвих душ” крамольну оповідь. Щоб урятувати повість, без якої постраждав би ідейнофілософський спектр поеми, Гоголь змушений був дещо послабити у ній викривальні мотиви. Доцензурна редакція вставної повісті з її розвінчувальним соціальним пафосом була відновлена лише через багато років після смерті автора – у радянські часи.
У чому ж смисл (причому застережливий) образу капітана Копєйкіна, який є своєрідним символом скаліченого і мордованого віками народу з його неподоланою силою духу, з усвідомленням необхідності соціальної справедливості, стійкого у сакральній вірності Вітчизні, здатного на самопожертву в ім’я ближнього у найкритичніші періоди?
І чи міг протест капітанів копєйкіних утвердити справедливість, гармонізувати суспільство в соціальноморальному і духовному плані?
Якщо влада є бездушною і продукує свавілля і правову вакханалію та жорстокість сама, якщо вона топчеться по народу, представниках, трудівниках і захисниках матеріальних цінностей, суспільство само створить ополчення. Так, у період смутних часів проти іноземних зайд створили ополчення Мінін і Пожарський, які стали національними героями.
Образ капітана Копєйкіна, котрим особливо дорожив автор “Мертвих душ”, теж один із ключових символів для розуміння трагічних сторінок національної та світової історії, закономірна плинність якої навряд чи може порушитись суто людськими, тим паче гвалтовними корекціями. Однак бюрократична, бездушна й нелюдяна система, яка розтоптує героїв і захисників Вітчизни, яка немилосердна до знедоленого ближнього, сіючи вітер, пожинає бурі, несе самознищення, торує шлях до апокаліптичного кінця цивілізації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)