У чому криється актуальність роману Ліни Костенко “Маруся Чурай”?
Відповідь шукаємо в межах визначеної проблеми. Кинемо ще один погляд на полтавський люд. Він тільки зразу видається безликою, безголосою, одноманітною масою. Насправді ж маємо цілий ряд конкретних постатей, таких несхожих одна на одну, за якими характери, особистості. Для “налізу тут найбільше прислужаться І та V розділи роману, та психологічні стани людей. Якщо Січ активізувала в людині всі найкращі риси характеру, вдачі, загострила виросле почуття відповідальності, 10 полтавський народ здебільшого мовчазний, принишклий. Лише дехто відважився
Питання-роздум поставить перед читачем і Ліна Костенко: “Що їх веде – і доброго, і злого? Де є та грань – хто люди, хто юрма?” З цього загалу проступлять колоритні постаті Параски Демихи, Таці Кисломедки, Ящихи Балаклійської
Серед того строкатого натовпу і “полтавська чепурушка”, що “вперед пропхалася з малим”, і безіменний полтавський чоловік з інтуїтивним відчуттям святості образу дівчини, і жінки дрібнодухі, зате з готовністю судити і проклинати.
То ж чи далеко ми від тієї Полтави? Пропонуємо роботу над другйю проблемою розпочати розмовою про Україну, цілісний образ якої вимальовується перед читачем різними зображувально-виражальними каналами: через пейзажі, що постають у тісному переплетінні з долями – героїв роману; в історичних подіях та постатях, достовірних та художніх. Масштабне полотно української землі, подане читачеві у VІ розділі, окреслюється через Марусине бачення і ставлення до рідного краю: “усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори”. Таке художнє вирішення – основа відповіді на питання: Маруся й Україна. Цікаво простежити ще одну художню деталь цього ж плану, поставивши перед учнями завдання визначити на основі знайдених фрагментів характер зв’язку між подіями, настро – І ями Полтави, Марусі Чурай, інших героїв роману та пейзажними подачами автора. “Художній час “Марусі Чурай” ніби здійснює річний колообіг – літо, осінь, зима, весна… Цей потяг до завершеного циклу виявляється й у ліриці Ліни Костенко як свідчення повноти переживання буттєвої гармонії”
Пейзаж, представляючи Україну, включається і в процес творення емоційно-образної тканини тієї чи іншої ситуації у романі. Наприклад, сцена трагічної смерті Гордія Чурая і “страшна хуртовина” з “льодистими сережками”; остання дорога Матері осінньої сумної пори, коли “чв’яхкотіла земля у старих постолах, похилилися верби в осінньому шматті”. Не випадково Маруся, “забута Богом і людьми” (крім Івана, звичайно), живе в хатині, до якої “й стежка не пробита”, живе самотньо “в захистку зими”. Панорама людських доль і характерів розкривається у коловороті подій часів Богдана Хмельницького, подаючи образ України XVІІ століттям соціальному забарвленні. “Віддаючи належне позитивній ролі козацтва в історії України, авторка не обминула й чорних її сторінок: пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневецького, Наливайка, Павлюка, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Так, зрадивши Северина Наливайка і Щавулу в битві повстанців із Жолкевським між річкою Солоницею і Лубнами у 1596 році, замість сподіваної свободи зрадники ганебно наклали голови. Сучасник цих подій свідчить: “Так їх рубали немилосердно, що на милю, або й більше труп лежав на трупі”. Така ж плата за зраду була й під Кумейками у 1637 році. Ганьбою покрив народ ката українського народу Ярему Вишневецького, онука славного, оспіваного в піснях Байди, та сина славної патріотки Раіни Вишневецької (Могилянки)”.
Протистояння двох речей – любові і зради – лежить в основі роману, як і в самій історії. Цю установку Ліна Костенко виводить у двох напрямках: суспільному та особистісно-му. Слова козака-запорожця про зраду – своєрідний відправний момент у вирішенні обох ліній представленої проблеми.
Особиста драма мандрівного дяка прозвучала у романі неповторно. Від лінії доль Чураїв струмує світло великої вірності і любові, вірності в коханні, незрадливої любові до батьківщини. На противагу щойно названим достоїнствам згаданих героїв твору знайдемо у романі й інші душі, інші настрої, що постануть на світ у вчинках і словах, способі життя Бобренків, Вишняків, Горбаня і всієї свити таких, як вони.
Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, що дало можливість читачеві разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не’ фрагментарно, а протягом усього твору, буквально з першої романної сцени і навіть по його прочитанню. Таким чином, все минуле життя дівчини, котре постає у спогадах, підсвічене болем зради. Зауважимо, що в постаті Марусі Чурай Ліна Костенко подала гармонійне звучання особистості героїні з її внутрішнім “Я”. Назвавши такий стан “вірністю собі”, літературознавець О. Никанорова зазначить, що “в контексті всієї творчості поетеси – це не прагнення душевного комфорту в його спрощеному розумінні. Вірність собі – це і вірність своїм переконанням, і вірність друзям та коханим, і вірність Вітчизні, тобто – вірність кращому в собі” ‘. Маруся Чурай у своїй великій і небуденній любові найповніше представлена у ІІІ розділі роману, що носить назву “Сповідь”. Всі сторіночки життя дівчини, які тепер, в самотині, постануть з пам’яті, будуть підсвічені одним нсрозкритим питанням: хто ж він насправді, її Гриць? І саме оце, спочатку – незнання і небачення істинної суті коханого, а тепер – вже по тому, що сталося – “пекуче прозріння”, болить Марусі нестерпно. Саме через ракурс цього питання перепущена історія любові Марусі і Грицька:
Бо ж річ не в тім – женився, не женився… прийшов, пішов, забув чи не забув. А в тому річ, коли він так змінився? Чи, може, він такий і зроду був?
Сутність Грицькової вдачі формувалася під двома сонцями. Бо ж були дві родини для нього рідні з раннього дитинства. Рідна мати і Чураї. Він, як скаже Яким Шибилист, “І виріс… на спориші” у Чураїв, “як рідний син”, і розуму дійшов там. А згодом Грицько потрапить у полон материної вдачі, дуже швидко засвоїть її життєву правду і, як не дивно, тільки на дні свого серця буде носити любов до Марусиної пісні, як і до самої дівчини. Нетривкість Грицькових чеснот можна розглядати і як успадковану від батька, якому по одруженню Бобренчиха (а ніяк не доля України, не гетьман, не полтавський полковник) визначила подальшу долю, і “він притих, заборсався в землі”, “і втратив серце до козацьких справ”.
Подальшу розмову-аналіз у руслі визначеної проблеми виведемо на паралель Маруся Чурай – Іван Іскра. Іванові, як і дівчині, світить батькова зоря. До образу цього славного кочака-лицаря ми вже зверталися, розглядаючи першу проблему. Тут лише доповнимо його, звернувши увагу на деякі нюанси. Взаємини Івана та Марусі – це своєрідний виразник іісликого кохання двох рівновеликих людей, двох високих І чистих душ. Пропонуємо вчителю зупинитися і на взаєминах І пана Іскри з Дідом Галерником, котрі репрезентують спосіб спілкування двох поколінь.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)