Творчість поета Данила Андрєєва
Творчість поета Данила Андрєєва одночасно й глибоко традиційно, і унікально для російської літератури. Пов’язаний з містико-філософською галуззю російської поезії, він в 1950-і роки XX в. створює добутку, рівних яким у національній словесності ще не було. Духовні процеси кінця XІX – початку XX в., які можуть бути названі “російським апокаліпсисом”, знаходять у поезії Д. Андрєєва єдине у своєму роді вираження
Данило Леонідович Андрєєв народився в сім’ї відомого російського письменника Леоніда Миколайовича Андрєєва. Матір’ю
Народження Данила виявилося трагичним: незабаром після пологів умерла від родової гарячки його мати. Леонід Андрєєв, що глибоко пережив смерть дружини, втратив усякий інтерес до сина. Осиротілого Данила забрала старша сестра Олександри Михайлівни Єлизавета Михайлівна Доброва й відвезла з Берліна, де він народився, Вмоскву.
“Будинок Добрових, – згадує дружина поета А. А. Андрєєва, – був патріархальним московським будинком, а значить – хлібосольним і відкритим. Відкритим для дуже великої кількості
Відвідувачами цього гостинного будинку були Шаляпін і Бунін, Скрябін і Горький (колишній хрещеним батьком хлопчика), актори Художнього театру й багато хто інші. Дух цього співтовариства, безумовно, сприяв формуванню характеру Данила. Згодом, по спогадах дружини, він не один раз говорив: “Як добре, що я ріс у Добрових, а не в батька”.
Учився Д. Андрєєв у приватній гімназії, що закінчив як радянську школу, і на Вищих літературних курсах. Писати він почав рано й не припиняв ніколи, але сфера його інтересів була занадто далека від запитів офіційної літератури. Щоб заробити на життя, Андрєєв працював художником-оформителем.
Характер і напрямок творчості поета пов’язані з особливостями його особистості, які виявилися вже замолоду. В 15 років, гуляючи на околицях Кремля, Данило Андрєєв пережив своє перше бачення. Над Кремлем земним піднімався Кремль Небесний – духовний Град, що коштує над осередком російської столиці в Небесній Росії, як називає цей мир поет. Пізніше в одному з московських храмів він побачив преп. Серафима Саровского під час читання акафіста святому. Пережите як реальна зустріч і бачення, що повторювалося кілька разів, поклало початок досвіду збагнення іншої реальності. З іконою преп. Серафима Д. Андрєєв не розставався ніколи. Тепер вона зберігається в А. А. Андрєєвій
Духовний вигляд миру відкривається поетові й у природі. Мир населений різними духовними істотами, парфумами стихій, яких він називає “стихиалями”. Зв’язок із цим рівнем Вселеної, так само як і зв’язок із Землею, Д. Андрєєв завжди відчував як живу, безпосередню зустріч. Улітку він бував під Москвою й у Криму. Коли тільки вдавалося, ходив босоніж. Потім було відкриття Трубчевска, де поет любив бувати найбільше. Андрєєв ходив у багатоденні піші походи. Тема мандрівництва й зустрічей із природою – одна з основних у його творчості
В 1937 р. Д. Андрєєв починає роботу над романом “Мандрівники ночі”. Атмосфера 1930-х років, унесшая багатьох відвідувачів Добрових, стає тлом дії, що розвертається в добутку
Невелика група друзів готується на той час, коли зникне тиранія й народу, задавленому страхом і “класовою” боротьбою, знадобиться їжа духовна. Символом їхніх ідей стає храм Сонця Миру, спроектований одним з молодих людей. Кожний з героїв, за словами А. А. Андрєєвій, був “розвитком якої-небудь сторони особистості автора”. Так, керівник групи Леонід Федорович Глинский був індологом; Олег Горбів – поетом; а археолог Сашко Горбів, що вивчав культуру минулого, був по-андреевски закоханий вприроду.
Роман “Мандрівники ночі” створювався в традиціях Достоєвського. Від сучасної проблематики й образів письменник виходив до символізму історії, до міркування про Добро й Зло і їхній прояв у людській душі й світобудові
Наприкінці 1942 р. Д. Андрєєв був мобілізований. На той час був написаний цикл віршів “Янтари”, писалися поеми “Пісня про Монсальвате” і “Германці”. Робота над романом зупиняється. Заривши його в землю, Д. Андрєєв іде на фронт
По стані здоров’я він зарахований нестройовим рядовим. Служив при штабі військових частин, що формуються в Кубинці під Москвою; потім, узимку 1943-го, у складі 196-й стрілецької дивізії на Ленінградському фронті йшов по льодовій трасі в обложене місто. Після Ленінграда були Шліссельбург і Синявино.
Виявившись у похоронній команді, Андрєєв ховав убитих у братських могилах, читаючи над похованими православної заупокійної молитви
В останню зиму війни Д. Андрєєв у числі інших фронтовиків-фахівців був відкликаний для роботи в тилу. Виявившись у Москві, він знову почав роботу над романом. Разом з географом С. Н. Матвєєвим підготував дві книжки про росіян мандрівниках
У квітні 1947 р. Данило Андрєєв був арештований. Йому ставили за провину підготовку замаху на Сталіна. Основою обвинувачення став антирадянський роман і вірші. Зміст книги оцінювалося як реальність, про героїв допитували як про живих людей
Роман і вірші були знищені. Д. Андрєєв одержав 25 років в’язниці. А. А. Андрєєва й ще трохи рідних і друзів – 25 років таборів строгого режиму. Самим м’яким строком покарання для людей, “справи” яким були пов’язані з “справою” Андрєєва, виявилися 10 років строгого режиму
Висновок Д. Андрєєв відбував у Владимирській в’язниці. Тут, незважаючи на найтяжкі умови, зложилася своєрідна творча атмосфера. У камері Владимирської в’язниці Андрєєв разом з істориком Л. Л. Раковим і академіком В. В. Ларіним створив гротескний сатиричний словник “Новітній Плутарх”, що описує різних вигаданих героїв як реальних осіб
Саме тут особливої гостроти досягають мистериальное ясновидіння й трансфизические здатності поета. Створюються поетичний ансамбль “Російські боги”, драматична поема “Залізна містерія”, філософський^-філософський-містико-філософський трактат “Роза Миру” – головні добутки Д. Андрєєва. Він завершує їх в останні два роки життя після виходу на волю в 1957 г.
Ім’я Д. Андрєєва коштує в ряді поетів і духовних письменників, які протягом історії людства виступали як вісники інший світів. Це античні філософи Сократ і Платон, біблійні пророки й апокалиптики, християнські мистики й визионери Беме й Сведенборг, Франциск Ассизский і Ігнатій Лойола, Исаак Сирин, Георгій Неокесарийский, Симеон Новий Богослов, російські старці й святі – ті, чиє творчість визначається словом одкровення
(1 votes, average: 5,00 out of 5)