Образ безвихідно страшного життя у творах Андрєєва

У багатьох випадках відгуки на твори Андрєєва були негативними. Майже одностайно було засуджене оповідання “Безодня”. Ідея оповідання досить складна. У ньому можна доглянути викриття лицемірства буржуазної моралі: герой оповідання гімназист Немовецкий, вихований у добропорядній буржуазній сім’ї, перед особою морального випробування виявився переможений зоологічними інстинктами, поглумившись над дівчиною, що втратила свідомість, (своєї улюбленої!), до цього згвалтованої здичавілими п’яницями. Протест громадськості викликало

підкреслене зображення людини як раба тварин інстинктів

Ця концепція людини у творчості Андрєєва буде усе більше затверджуватися, віддаляючи його від демократичних і гуманістичних традицій російської літератури. З “Безоднею” зв’язане наступне відкликання Горького про Андрєєва:

“Тварина в ньому завжди, і завжди воно примушує його заперечувати, боротися з людським – чисту, поетично настроєну дівчину велить згвалтувати, революціонера звалити в бруд, людину взагалі намалювати вульгарним, дрібним, неспроможним”.

Однак сучасники свідчать і про інше висловлення Горького у зв’язку із шумом навколо

цього ж оповідання: “Міщанинові в морду дали, тому він і лається”. Оповідання, подібні “Безодні”, дали привід для докорів письменникові й смутним роздумам щодо перспектив його творчості. Не випадково Горького обрадував оповідання “Іноземець”, що з’явився після “Безодні”: “Леонід написав оповідання, що дозволяє думати, що цей Леонід бажає йти по новій стежці”.

Щиро бажав Андрєєву іти по демократичній стежці й видному критику того часу Н. К. Михайлівський. Однак і в нього деякі твори Андрєєва викликали тривогу за майбутнє письменника. Такий оповідання “Неправда” (1900), що був визначений критиком як “щось начебто монологу душевнохворого”. Люди не в змозі зрозуміти, де правда, де неправда,- така ідея оповідання. Його героєві у всьому чудиться неправда. Він убиває кохану, вирішивши, що вона втілення неправди, але раптом його знову охоплює сумнів, що переходить у впевненість, що вбив він – правду. “Урятуйте мене!” – так кінчається цей маревний монолог “лицаря правди”.

Кошмарні картини безвихідно страшного життя намальовані в символічному оповіданні “Стіна” (1901). Центральний образ оповідання – темна, глуха, похмура стіна – гранично узагальнений символ усього, що коштує перешкодою на шляху людини до світлого життя. Так визначив ідею оповідання сам автор, так зрозумів твір Горький, назвавши його “дивовижно гарним”, Так його трактує й сучасний дослідник творчості Андрєєва Л. Афонин, що вважає, що оповідання містить у собі трагедію боротьби й заколотний протест

Однак концепція оповідання викликає й почуття опору. І по-своєму прав Н. Жегалов, що, заперечуючи Л. Афонину, пише:

“Але який же там протест? В оповіданні “Стіна” все людство зображене як величезне скупчення дегенератів і прокажених… Специфічно декадентське прагнення дискредитувати людини виявилося тут у формі безглуздого й несмачного гротеску”. От одна з кошмарних сцен в оповіданні: голодні пожирають повішеного – “Напираючи один на іншого, дряпаючись і кусаючись, вони обліпили труп… і гризли його ноги, і апетитно чавкали й тріскотіли розгризають костями, що,”.

Написане оповідання емоційно, з великою експресією й тому сильно діяв на читачів. Правда, Л. Толстой міг сказати про Андрєєва: “Він лякає, а мені не страшно”. Але яке було читати подібні добутки тим, чиї характери тільки складалися! “А нам було страшно”, передає враження від деяких андріївських оповідань В. Шкловский.

Добутку типу “Безодні”, “Неправди”, “Стіни” створили похмуру славу Л. Андрєєву. Н. К – Михайлівський сказав про їх, що це була “маленька темна хмара на світлому майбутньому м. Андрєєва як художника. Питання в тім – чи розростеться ця хмара в похмуру хмару, що весь обрій закриє, або набігши на мить, розсіється в просторі”‘. На жаль, багато в чому здійснилося гірше із припущень критика, що тонко відчув складні тенденції еволюції Андрєєва

Не підлягає сумніву щирий демократизм і гуманізм Л. Андрєєва, однак ідеї гуманізму він намагався проповідувати у відриві від питань класової боротьби, його соціальна позиція не відрізнялася ні чіткістю, ні принциповістю. Опираючись на ідеї абстрактного гуманізму, Андрєєв намагався обгрунтувати свою концепцію людини як істоти слабкого й приреченого. Керуючись ідеєю “людини взагалі”, Андрєєв не дуже піклувався про реалістичні засоби його зображення, про знання конкретних обставин, що формують характер і мотивуючі вчинки. Глибокому знанню життя, принципу соціальної обумовленості характеру й поводження – як закону реалістичного мистецтва – він віддавав перевагу творчому здогаду






Проблема батьків і дітей у творі кайдашева сім'я.
Образ безвихідно страшного життя у творах Андрєєва