Твір по оповіданню Андрєєва “Тьма” (1907)

У нашумілому оповіданні “Тьма” (1907) проповідується знайома вже нам ідея: або повне торжество добра, або топчіть добро в бруд, іншими словами – відмова від усякої спроби здолати глуху стіну життя. Герой оповідання терорист Олексій ховається від поліції в публічному будинку. У відповідь на оповідання про себе він чує гнівну одповідь однієї з дівиць: “Яке ти маєш право бути гарним, коли я – погана?”, і Олексій раптом погоджується сней.

Відношення Андрєєва до свого героя досить складно. Він, по вираженню Луначарского, б’є свого

“революціонера” за його етичне самовдоволення, бере під сумнів його моральну чистоту, і, напевно, не було для письменника більшого задоволення, як принизити його перед повією (прийом, знайомий нам по “Християнах”), засудити його її вустами. Герой оповідання хвастається своєю “чистотою” перед мешканками публічного будинку, і тому цілком зрозуміла й виправдана злість дівиці. Але Андрєєв іде ще далі, вкладаючи у вуста Олексія тост, що викриває його як ренегата: “За наші братії! За негідників, за мерзотників, за боягузів, за розведених життям… За всіх сліпих від народження. Видючі! Виколемо собі ока, тому
що соромно… видючим дивитися на сліпі від народження. Якщо нашими ліхтариками не можемо освітити всю тьму, то погасимо ж вогні й усе поліземо в тьму… Пий, темрява!”

Оповідання викликало воістину бурхливу полеміку. Луначарский, указавши, що письменник мав право викрити “дурня й фарисея”, що незаконно називали себе революціонером, дорікає

Автора за спробу возвеличити героя, що йде на своєрідну жертву: якщо люди погані, те і я не маю права бути гарним. Жорстоко засудив автора “Тьми” М. Горький:

“Образився я на тебе за неї. Справа відбувалася в дійсності не так, як ти розповів, а – краще, людяніше й значніше. Дівиця виявилася вище людини, що перестав бути революціонером і боїться сказати про це собі й людям. Було свято, була перемога людини над худобою, а ти зіграв в анархізм і змусив скотиняче, темне тріумфувати над людським”.

“Тьма” послужила основним приводом для розриву між Горьким і Андрєєвим. Про це свідчить сам Горький: “після “Тьми” вирішив припинити з ним особисті відносини”. Гіркий поставив Андрєєва поруч із Сологубом і іншими письменниками, стремившимися “забруднити” революціонера. Прототипом героя “Тьми” був есер П. Рутенберг, організатор убивства Гапона. Він, за словами Горького, заслуговує такого зображення, як заслуговували його й нечаевци, прототипи героїв роману Достоєвського “Біси”. Однак об’єктивне звучання цих добутків виявилося таким, що викликало протест передової громадськості. Образ лжереволюционера в оповіданні Андрєєва переріс у наклепницьке зображення революціонера взагалі. Перед нами найбільш разючий приклад втрати Андрєєвим суспільного критерію

Дослідниками відзначена деяка подібність між героями “Тьми” і оповідання М. Коцюбинського “Интерро”. Підстава для такої аналогії є, однак загальний тон одного й іншого добутків різний. Андрєєв веде свого героя до безумовного розвінчування, Коцюбинський – до відродження. Обоє персонажа входять в оповідання паскудниками. Герой Коцюбинського охоплений страхом перед життям, проклинає місто, нагадуючи цим героя андріївського “Прокльону звіра”. Він цинічно байдужий до жертв терору. Однак до кінця оповідання його цинізм сприймається як поза, як жест розпачу. Коштувало йому зустрітися з живим страждальцем – мужиком, як він відроджується до боротьби. Як пряма відповідь заклику андріївського героя погасити всі вогні звучать слова героя. Розвінчавши свого героя, Андрєєв сам втратив усяку позитивну ідею. От чому деякі критики ототожнювали позицію героя оповідання й точку зору автора, що давало підставу вважати “Тьму” чи не самим реакційним добутком Л. Андрєєва

Сам письменник під впливом критики засудив оповідання, визнавши його “річчю жорстоко невдалої, конфузної”. Глибоко був поранений він суворим вироком Луначарского, що назвав Андрєєва “ідеологом міщанства”. “Особливо вдарив по хворому місцю,- згадує Блукач,- девіз темряви: “соромно бути гарним”, що приписували самому авторові”. Андрєєв не розділяв ні цього девізу, ні заклику лізти в тьму, але що тьма – неминучість російського життя, що вона назавжди заволокла небо,- це для нього було істиною. У цьому й виявився песимізм письменника, його страх перед життям






Образт матерiв у романi маруся чурай.
Твір по оповіданню Андрєєва “Тьма” (1907)