Твір-роздум: “Ти кермуй туди спокійно, де горить мета твоя”
У тлумачному словнику Ожегова ми читаємо сухе і лаконічне визначення життя: “Фізіологічне існування людини, тварини, всього живого”. А також – “час такого існування від його виникнення до кінця”. Але це лише формальні слова, які ні на йоту не передають справжнього змісту людського життя. А вірніше, не передають очікувань людини, того значення, яке вона вкладає в ті кілька десятків років, що проживає на Землі.
Ось людина народжується, і починається її життя. Вірніше, її життя починається раніше – коли маленький зародок з’являється
У дитинстві не турбує не турбує майбутнє, дитину не хвилюють якісь соціальні проблеми. Вона переживає ці випробування (якщо вони випадають на її долю) як певну даність і радіє, коли все це закінчується. І потім знову нерозважливо, яскраво і наївно радіє кожному дню, який несе нові пригоди.
Подорослішавши, навчаючись в старших класах школи або в інституті, ми починаємо потроху осмислювати наше життя. Вірніше, ми починаємо розуміти, що чогось хочемо домогтися, починаємо ставити якісь цілі. Я думаю, це великою мірою
Але в юності про це мало замислюєшся: здається, що смерть прийде ще так нескоро. А зараз треба насолоджуватися життям, радіти і веселитися! І це дійсно так. Я думаю, треба цінувати життя і жити повним життям кожну хвилину саме тому, що ці хвилини мають кінцевий рахунок.
Отже, людина починає ставити собі життєві цілі. Вона усвідомлює (або за неї усвідомлюють батьки, друзі), що потрібно вибрати певну професію, зробити кар’єру, заробити багато грошей, завести сім’ю, виховати дітей, побачити світ і так далі.
Цілей може бути скільки завгодно, але кожному доводиться робити вибір, визначати для себе якісь пріоритети. І дуже важливо правильно розставити акценти, поставити на перше місце те, що для тебе дійсно важливе, щоб потім не було великих розчарувань, відчуття, що життя прожите даремно або зроблені непоправні помилки.
Робити правильний вибір вчить нас і класична література. Вона каже, що життя людське має бути пов’язане з законами Божими, повинне керуватися саме ними. В іншому випадку людину очікує біль, розчарування, муки совісті. За свій неправильний вибір доведеться розплачувався, я впевнена, все життя – моральними муками, насамперед, муками своєї душі.
Але часто буває і так, що з часом одні цінності стають неважливими, на їх місце приходять інші. Людина відчуває кризу, у неї, як кажуть психологи, відбувається “переоцінка життєвих цінностей”. Особливо це стає актуальним з віком, коли людина починає розуміти, що половина або навіть більша частина життя прожита. Саме тоді життя набуває величезну цінність і значимість. Просто з віком, як мені здається, приходить усвідомлення цінності і важливості власного життя, того, що багато чого можна не встигнути. А що буде там, після смерті, хто знає?
Саме ця думка повинна допомогти людям зрозуміти, що не можна жити “на чернетку”, думаючи, що вистачить часу пожити і “набіло”. Кожна хвилина твого життя неповторна. Це потрібно, як мені здається, твердо засвоїти раз і назавжди. Ніколи більше не повториться минуле, на повторяться дні, що пройшли. Їх більше ніколи не буде у твоєму житті! Це усвідомлення сумне, навіть трагічно. Але, в теж час, воно підстьобує, змушує свідомо ставитися до свого життя.
Взагалі, як мені здається, усвідомлення того, що існує смерть, робить наше життя осмисленим. Цей парадокс наділив у слова хтось із древніх. Тільки зрозумівши, що життя кінцеве, ми стаємо господарями своєї долі, життя, стаємо усвідомленими “користувачами”, якщо так можна виразитися. І тільки тоді з повним правом ми можемо вигукнути “Життя прекрасне!”, як це робили багато героїв української та світової літератури до нас.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)