Твір-роздум на тему: Що відкрила мені лірика Сергія Єсеніна?
У Сережки є свій голос гарний. Він любить Росію по-своєму, як ніхто іншої. І оспівує її по-своєму. Берези, місяць, житні поля, озера – от його пісня. І співає він її всією Своєю істотою. А. Андрєєв. За темну гряду лісу сідало руде, нечесане, начебто спросоння, сонце. Востаннє освітило багряною зливою лучачи розкидані стоги, пухнаті хмари, заглянуло мені в очі. Може бути, воно хотіло запитати, чи не чула я що-небудь про рязанського хлопця з русявими, кольори спілого жита, волоссям, синіми, як небо, очами й чистої, немов весняний заливний дощ, посмішкою.
Лірика поета жива однією великою любов’ю – любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне у творчості Сергія Єсеніна. Багато поетів намагалися розкрити тему батьківщини у своїх добутках. Але так, як зробив це Єсенін, по-моєму, не вдавалося нікому. Він з гордістю називав себе “селянським сином” і “громадянином села”. Де б не був Єсенін, на яку би вершину слави він не піднімався, він завжди бачив Русь селянську, жив її надіями. У віршах Єсеніна не тільки “світить Русь”, не тільки звучить тихе признання поета в любові до неї, але й виражається віра людини в її майбутнє, велике майбутнє рідного народу.
Єсенін застиг на місці. Йому представилася величезна, без кінця й краю Русь, вся залита березовим світлом, устала рядом хат уздовж Оки. “Батьківщина моя, – прошептали губи, Батьківщина”. І раптом завмерли, тому що найшлися інші слова:
Гой ти, Русь моя рідна, Хати – у ризах образа… Не видять кінця й краю, Тільки синь зліпить ока.
Єсенін з відвертою теплотою оспівує неповторну красу рідного краю. Як він його любить! Він закоханий у безкрайні поля, ліси, у своє рязанське небо, у польові квіти. Уже давно все стихло навколо. А він не міг заснути. Йому раптом схотілося побачити маленьке лісове озерце, де він, босоногий хлопчисько, ганявся за косими променями сонця, молоду берізку, що влітку полоскала свої коси у воді, а взимку дзенькотіла кришталево ними.
Завтра – початок сінокісної пори. І скільки потрібно сил, щоб зі світанку дотемна махати косою. А людина ходить і ходить по рідній землі. І невтямки зіркам-пустухам, що не до сну поетові, що він безмірно щасливий, тому що увесь світ – для нього. Для нього цвітуть трави, для нього сміються бешкетні очі озер, і навіть вони, зірки, світять для нього. І мимоволі із серця на волю рвуться слова:
О Русь Малинове поле И синь, що впала в ріку Люблю до радості, до болю Твою озерну тугу!
Яка безмежна любов до природи! Мене захоплює неповторна лірика, розуміння всіх тон костей рідної природи й уміння це передати у віршах. Свої вірші про природу Єсенін створює по чорновому малюнку, намальовано самою природою й звіреному із загальною картиною природного життя. Поет саджає горобину в селянської хати. В “горобиновому багатті” згоряють останні надії: У саду горить багаття горобини червоної, Але нікого не може він зігріти. У Єсеніна загострений погляд на ті риси природи, які можуть бути уподібнені речовинному миру. Навіть небесні світила він запрошує на землю. Місяць схожий з лошам, воно теж рудий і “запрягається” у сани. Під місяцем відбуваються самі болісні пошуки й відкриття самого себе. У віршах Єсеніна все життя, з усіма поворотами, вибоями й зльотами. Єсенін пройшов невеликий, але тернистий життєвий шлях. Він оступався, помилявся, упадав у народництво – це цілком природні “витрати” молодості, особистого характеру. Однак Сергій Єсенін завжди був у пошуках, у дорозі, на крутих поворотах історії. Всі його особисті переживання й невдачі відступають перед головним – любов’ю до батьківщини.
Що для людини найдорожче в житті? Я б відповіла: “Батьківщина”. І хіба не щастя оспівувати її красу. Не можна жити на землі й не мати будинку, матері, батьківщини. І не можна її не любити. На траву впала роса. Станули в небі зірки-насмішниці. Світанок був якийсь рожевий і дзвінкий. Здавалося, скажеш слово тихо, а воно полетить через всю землю. Десь далеко зайнялася пісня. На неї лунко відгукнулися ліс, озеро, сонце. А Єсеніну схотілося до людей. Він вибіг на луг, подивився на рідні, знайомі до болю поля й завмер. Тепер він твердо знав: у які би краї не закинула його доля, він ніколи не розстанеться ні із цією землею, ні з берізкою над ставком. Слова самі вибудовувалися в ряд:
Якщо крикне трать свята: “Кинь ти Русь, живи в раї!” Я скажу: “Не треба раю, Дайте батьківщину мою”.
Це була його перша в житті клятва у вірності нової, сталевої Росії. Слова піднімалися у світанковій дзвінкій тиші до сонця й летіли над Руссю разом з вільними вітрами через ліси, озера, луги, крізь роки. Пішовши з життя в 30 років, Єсенін залишив нам чудесна спадщина. Наповнена любов’ю до людини, до рідної землі, перейнята щиросердністю, граничною щирістю, добротою, поезія Єсеніна актуальна й сучасна й у наші дні. Багато хто його вірші стали піснями. І по життю із собою я пронесу томик віршів Єсеніна.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)