Твір про трагедію українського народу (За оповіданням О. Довженка “Україна в огні”)
Жили собі люди: “У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього птаства”. Звичайна родина Запорожців: батько – Лаврін, мати – Тетяна, сини – Іван, Роман, Савка, Григорій, Трохим. Усі діти – поважні люди. І свято сімейне йде, як по писаному – з українською піснею, з добрим словом, з вірою в майбутнє. Так починається оповідання Олександра Довженка “Україна в огні”.
Війна почалася раптово. А особливо раптово вона почалася для тих, хто не вірив у можливість цієї війни. І запалала Україна.
Окупанти
Довелося старому Лаврінові Запорожцю стати сільським старостою. Це громада попросила його взяти гріх на душу. І життя продовжувалося вже за умов “нового порядку”: жорстоке і страшне.
А тим часом трагедія Україні тривала. Історики не раз зазначали, що саме Україна зазнала найбільших руйнувань, людських і матеріальних втрат. Смерть, полон або знесилююча рабська праця, – ось що подарував
“Незліченими ешелонами вивозили в Німеччину українських людей”. Так, це ще один бік великої української трагедії. Довженко описує долю Христі як типовий приклад долі українських дівчат, яких примусово відправляли працювати до Німеччини. Замордованою і розтерзаною життям постає перед нами Христя.
Довженко описує й жахливий епізод каральної акції, яку запровадили в селі, де жила родина Запорожців. “Горіло все село. Все, що не встигло втекти до лісу, в очерети, в потайні ями, – все загинуло”. Стається і подія, часто описувана в українській літературі: батько й син мимоволі опиняються по різні боки барикад.
Саме так вийшло із старшим Лавріном Запорожцем – сільським старостою. Йому довелося зустрітися з власним сином – партизаном Романом Запорожцем. Гіркою була та зустріч і страшною.
Ще один син старого Запорожця – Іван – командував артилерійською батареєю. Опис важкого бою нагадує зразки давнього епосу: бійці стримували наступ ворожих танків, не жаліючи власного життя: “Смерть не поскупилася на них, не пожаліла на них ні гриму, ні фарб, ні роз’ятрених ран, ні жорстких нелюдських каліцтв”.
Щоправда надія в Україні є. Це Олеся – втілення найкращих рис української жінки. Війна жорстоко увірвала життя матері, Савки, Григорія, діда Демида. Олеся зустрілася з усіма, хто вижив, коли село було звільнено від окупантів. Величне враження справляє закінчення твору “Україна в огні”: “Був вечір. І була ніч. А рано-вранці Олеся знов проводжала на війну весь свій рід, аби ніколи не подумали лихі люди, що не був він щедрим на кров і вогонь, послані йому ганебною історією Європи”.
Олександр Довженко, на мій погляд, створив досить повну картину другої світової війни, щоправда побачену лише з одного боку лінії фронту. Як злякалися партійні функціонери! Як мабуть метушилися агенти таємної поліції! Дійсно, такий погляд на війну погано вписувався в життєрадісний і пафосний “соціалістичний реалізм”. І трагедія України стала невід’ємною частиною драматичної долі самого Олександра Петровича Довженка. “Україна в огні”, – ця назва багато про що говорить кожному з наших земляків.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)