Твір по літературі по оповіданню В. М. Шукшина “Чудик”
Творчість письменника, кінорежисера й актора В. М. Шукшина привертає увагу гостротою постановки споконвічної проблеми про сенс життя, про неминущі духовні цінності людини – його моральних ідеалах, честі, боргу, совісті, У його добутках одне із провідних місць займають долі людей незвичайних, зі складними характерами, так званих “чудиков”, що прагнуть осягти руху власної душі, сенс життя. Такий головний герой оповідання “Чудиш”. Автор наполегливо підкреслює його чудакуватість, що відрізняє героя від інших, “правильних” людей.
Чудиш глянув, “!агов прилавка, де черга, лежить у ногах у людей пятидесятирублевая “папірець”. Створюється проблемна для героя ситуація: тайкома привласнити “папірець” або оголосити всім про знахідку й віддати її власникові,
? – залишається поки відкритим. Чудиш повідомляє всім про свою знахідку. Хазяїна загубленої пятидесятирублевки не виявилося, і неї вирішили покласти на видне місце на прилавку. Герой виходить із магазина в хорошому настрої. Він задоволений собою, тим, як це в нього легко, весело вийшло. Але отут виявляється, що знайдені гроші належали! йому самому: “Моя була папірець те! – голосно сказав Чудиш.
? – Так чому ж я такий?” – уголос гірко міркував Чудиш. Совісність, незручність героя не дозволяють йому простягнути руку за проклятим папірцем, хоча він розуміє, що буде довго стратити себе за неуважність, що будинку йому має бути пояснення із дружиною.
Показово, що автор і у власному оповіданні, і в мовленні Чубика називає пятидесятирублевку не інакше як папірець, тим самим підкреслюючи зневажливе до неї відношення. У цьому, на перший погляд незначному, епізоді проявляється погляд Шукшина на одну з найважливіших проблем духовного життя людини – міщанське накопичення. Однак свого героя автор аж ніяк не ідеалізує. Ідеалізація суперечить самій суті творчості Шукшина, для якого вищою мірою художності було прагнення говорити про всім просто й прямо. Чудиш – людина неуважний (втрата грошей), може здатися невихованим (настирливе приставання з розмовами до незнайомих людей), досяг не самих більших висот грамотності й т. д. Але всі перераховані недоліки героя представляються незначними в порівнянні з його “світлою душею” (одне зі своїх оповідань В. М. Шукшин так і назвав “Світлі душі”). А те, що спонукують його робити дивні вчинки мотиви позитивні, некорисливі, робить пробачної навіть чудакуватість, мниму або справжню.
Характерним для творчості письменника є розкриття кращих моральних якостей персонажів у моменти тяжких випробувань, що випадають на їхню частку. Автор ставить свого героя, людину доброго й совісного, в умови, що вимагають всіх щиросердечних запасів добра й стійкості, щоб не зламатися, не зневіритися, бачачи, що ультрасучасна нахраписта дрянь нібито і є особу нашого часу, а совість і порядність нібито безнадійно застаріли. Незважаючи на свою “простоту”, Чудиш міркує над проблемами, що хвилюють людство за всіх часів: у чому сенс життя? що є добро й зло? хто в цьому житті “прав, хто розумніше?” І всіма вчинками доводить, що прав він, а не ті, хто вважає його диваком, “чубиком”.
Твору Василя Шукшина і їхніх героїв правдиві як у соціально-побутовому плані, так і в художньому. “Моральність – є правда”, – так визначив свою головну заповідь сам Василь Шукшин. Заповідь ця жодного разу не була порушена в його творчості, вона не йшов ні на які компроміси із власною совістю й говорив людям правду, який би гіркої й важкої вона не була.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)