ТВІР-ОПИС ПРОЦЕСУ ПРАЦІ. 6 КЛАС
ВИШИВАНКА. Вишивана сорочка – улюблений одяг кожної українки. Вони прикрашали сорочку магічними знаками сонця, поля, води. Вважалося, що ці символи відводять від людини хвороби і нещастя. І сама тканина сорочки, і вишивка, і колір ниток мали чарівну силу. Для вишивання потрібні нитки “муліне”. Їх слід спочатку проварити із сіллю, щоб вони не линяли. Потім нитки слід гарненько прополоскати й висушити.
Найлегше вишивати на канві, бо на цій цупкій тканині плетиво ниток утворює маленькі й великі дірочки. Потрібно порахувати, скільки клітинок
Втягнувши нитку у голку, можна братися до вишивання. Вколювати нитку потрібно у велику дірочку канви і виколювати нижче у дірочку так, щоб зверху утворився косий стібок. Це буде півхрестик. Коли зробити такі самі стібки назад по тих же проколах, косі стібки ляжуть в іншому напрямку і утворять хрестики. Я вдячна бабусі за її науку, за те, що відкрила мені таємниці вишивки.
ПРОФЕСІЯ МОГО ТАТА. Здійснилася моя давня мрія. Нещодавно я побував у тата на заводі. Мій батько слюсар-оператор, працює у технічному відділі
Ось тато приніс перфострічку з програмою-завданням для верстата. Перфострічка – це креслення деталі, перекладене на мову чисел. Тато швидко переписав програму-завдання в пам’ять верстата, який відразу ж зашелестів мотором і притягнув до себе робочий стіл-палету із складнющою деталлю. Моргнувши лампою, верстат висвітив на пульті стрункі ряди цифр. Потім потягнувся вгору, вибрав потрібний інструмент і переніс його у шпиндель. Із неголосним дзижчанням шпиндель увійшов до горловини деталі і почав свердлити. На екран висипалися все нові й нові стовпчики цифр. Це верстат розповідав, що й як він робить. Тато зосереджено вичитував цифри, слідкуючи за роботою верстата. Деталі, що виготовляються, настільки складні, що вручну їх і перевірити неможливо.
Побувавши на заводі, я зрозумів, як багато треба вміти і знати, щоб працювати з найсучаснішими верстатами.
МОЯ БЕРІЗКА. Щодня я прокидаюсь від легенького постукування у вікно. Це будить мене красуня-берізка, струнка, висока, білокора. Я пригадую, як одного весняного ранку дідусь приніс маленький саджанець із зламаними гілками. Зібравши інструмент, дідусь почав розмічати місце для ями, а я замішував у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом почав копати яму. Коли вона була готова, я, зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. Потім почав закидати її, а дідусь ніжно підтримував берізку, легенько підтрушуючи. Зробили красиву луночку, полили деревце. Я щодня бігав до своєї берізки, доглядав, поливав. І вона прийнялася, зашуміла листочками.
Моє деревце – це радість і краса, це гарний настрій і задоволення від праці.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)