Твір на тему: “Теорія Раскольникова” за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин i кара”
Для того щоб підкреслити контрасти сучасної йому реальності, Достоєвський протиставляє в романі характери різних героїв: Лужина і Мармеладова, Разуміхіна і Раскольникова, Свидригайлова і Дунечки. За допомогою цих образів автору вдається найбільш правдиво зобразити сувору дійсність того часу з її жорстокістю, соціальною нерівністю, пригніченням одних і вседозволеністю інших. Головним завданням своєї творчості Достоєвський вважав пошук людини в людині. Як письменник-гуманіст, він щиро співчував усім ображеним і приниженим, цим почуттям
Роман “Злочин і кара” був написаний у дуже складний для історії Росії період. Наприкінці 60-х років XIX століття країна перебувала в умовах економічної та соціальної кризи. Реформа 1861 року, яка скасувала кріпосне право, повинна була згладити протиріччя в суспільстві, але на ділі вона лише посилила їх. Суспільство поринало в духовну кризу. Вікові традиції втрачали своє значення, уявлення про поняття добра і зла змішалися у свідомості людей, ніхто ні в що вже не вірив, гроші стали представляти головну цінність. Велика частина населення опустилася до рівня злиднів, в дію вступив закон сили
Раскольников кидає виклик “сильним світу цього”. Він вбиває стару лихварку, бажаючи довести, що він зовсім “не тварина тремтяча”, що він має право однією рішучою дією зламати усталений порядок, повстати проти жорстокості і покарати зло. Однак щастя не може грунтуватися на насильстві. Кров однієї, нехай навіть самої нікчемної людини не зробить щасливим нікого. Не можна досягти справедливості за допомогою сили і жорстокості. Це антигуманне. Саме тому теорія Раскольникова терпить крах при спробі довести її на практиці. Головний герой вирішується на вбивство, щоб довести право сильної особистості на злочин заради благородної мети. Але насильство, в будь-якому випадку, породжує тільки насильство. Юнак впевнений, що він чинить правильно і ніякі закони його не засудять. Тоді чому ж він так страждає від мук совісті?
Раскольников не відразу визнає крах своєї теорії, і каяття до нього приходить лише через якийсь час. Спочатку він тільки дорікає себе в слабкості і нездатності переступити межу моральності, тобто холоднокровно скоїти вбивство і не відчувати при цьому докорів сумління.
У головного героя “Злочину і покарання” є свій кумир – це Наполеон, який спокійно міг жертвувати долями тисяч людей заради поставленої мети. Раскольников не здатний заглушити свою совість навіть після вбивства однієї жалюгідної старої. Він відчуває, що в цьому була його помилка: у порівнянні з діяннями Наполеона, злочин Раскольникова занадто соромітний, неестетичний. Але справа, виявляється навіть і не в старій зовсім, Раскольников скоїв вбивство, але при цьому не втратив своєї людяності.
За допомогою образів Лужина і Свидригайлова письменник показав, що могло очікувати Раскольникова в майбутньому, якби він продовжив сліпо довіряти своєї теорії. Свидригайлов повністю відкинув морально-етичні норми, він не відчуває тих душевних мук, від яких так страждає Раскольников. Але цей шлях приводить його до самогубства. Раскольникову пощастило більше. Завдяки тому, що йому вдалося зберегти свою людяність, його душа змогла відродитися до нового життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)