Твір на тему: Ідея “сродної праці” у байках Г. Сковороди
Значну частину літературної спадщини Г. Сковороди складають байки. Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок. Зразки цього жанру зустрічались і до нього, але лише він глибоко осмислив і повно розкрий потенціальні можливості байки як літературного жанру в плані зображення суспільного життя. Байки Сковороди, в яких звучать актуальні мотиви часу, вийшли в світ під назвою “Басни харьковскії”. У різноманітних за тематикою творах письменнім пропагує свої суспільно-політичні та морально-естетичні погляди, зупиняється
Здебільшого мораль висловлена афористично, ритміка часто стилізована під ритміку прислів’їв та приказок. Іноді “сила” набагато більша, ніж основний текст байок. Важливим у байках Сковороди є мотив “сродної праці”, якій байкар присип тив чимало творів. Письменник настійно твердив, що праця є природною по. требою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального здоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство.
“Природный и честный сапожник милее и почтенние, чем бесприродный штатский советник”.
У тогочасних правлячих колах письменник бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану і писав:
“Верный признак несродственности к званню, это гоняться за доходами”.
Ідею “сродної” праці Сковорода проводить у байках “Орел и Черепаха”, “Собака и Кобила”, “Жаворонки”, “Кукушка и Косик”. Серед них особливо виділяється твір “Пчела и Шершень”. Помітна непропорційність між основним змістом байки і “силою”. Мораль втричі більша за фабулу. Шершень кепкуе з бджоли, які постійно і сумлінно трудиться, збираючи мед. А сам він хвалиться своїм станови щем, яке дозволяє йому жити за рахунок чужої праці. Бджола ж відповідає йомуі що її покликання – збирати мед. А без роботи вона не мислить свого життя. Пропагуючи ідею “сродної праці”, Сковорода прагне довести, що такі люди як Шершень – паразити. Вони живуть крадіжкою чужого для того, щоб “їсти, пити”. В образі Шершня засуджуються представники панівних кіл. А бджола – це образ мудрої, трудящої людини, яку прикрашає її “сродна” праця. Байкар вшановує Бджіл як символ чесності та працелюбства і поганить Шершнів як нетрудових елементів суспільства. У “силі” на кількох прикладах Сковорода розкриває благородство людей, житі тя яких проходить у “сродній праці”. Взяти б, наприклад, пише байкар, студента. Багато людей на зразок Шершня твердять – для чого цей студент так багата вчився, коли не здобув для себе ніякого багатства. Сковорода відповідає, що такі люди забувають, що студент прагне не багатства, а має іншу мету – працювати ц покликанням, яке дасть йому велике моральне задоволення для душі й буде ко риспим для суспільства.
Запитайте в гончого собаки, говорить Сковорода, коли йому весело? Тоді, відповість собака, коли ганяє зайця. Або кіт, – коли він задоволений своїм життям? Безперечно, відповідає байкар, коли сидить біля нори, щоб зловити мишу, хоча може її й не їсти. На цих життєвих і добре зрозумілих прикладах Сковорода стверджує важливість і природність для суспільства ідеї – жити за законами “сродної праці”. Письменник у байці твердить, що “нет радостнее, как жить по натуре”, тобто трудитися, залежно від здібностей та покликання. Бо коли цього не дотриться, тоді суспільство втрачає дуже багато.
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі – одна з помітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять ми поколінь. Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. Поезія Г. Сковороди оптимістична, життєствердна. Вона пропагувала ідеї праці в ім’я трудового народу, щастя, віру в світле майбутнє. Сковорода не просто наслідував фольклорні твори. Він брав з народної ліріки окремі мотиви, прийоми образності, але майстерно їх інтерпретував і підя рядковував власному задумові, вдало поєднуючи зі своїми думками.
Что то за вольность? Добро в ней какое? Иньї говорят, будто золотое. Ах, не златое, если сравнить злато, Против вольности оно еще блато. О, когда бьі же мне в дурне не пошитись, Дабьі вольности не могл как лишитись, Будь славен вовек, о муже избранне, Вольности отче, герою Богдане!
Сковорода вважає, що воля є найбільшою цінністю в світі, більшою, ніж “златі ніж багатство. Про волю, до якої прагне все людство, говорить Сковорода у вірши “Голова всяка имеет смисл”. Для поета боротьба за волю – це життєве кредо. “Правителів” свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у “вівчарні”. Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. У його творах багато сатиричних стріл, спрямовані них проти тиранії, насильства кріпосників, проти їхнього розкішного і розпутногш життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричний спрямуванням пісня “Всякому городу нрав и права”. Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Поета турбував і тодішній стан освіти в Україні. Схоластична наука була далекою від вимог життя, інтересів народу.
Григорій Сковорода увійшов в історію українського народу як видатний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його кращі твори є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)