Тільки в “сродній праці” щастя людини (за творчістю Г. Сковороди)

Григорій Савич Сковорода – видатний український письменник, філософ і педагог. Саме його внесок в українську культуру і літературу є величезним. Письменник переконаний: щастя кожної окремої людини залежить від правильно обраного життєвого шляху. Ідея “сродної праці”, яка є основною умовою існу­вання будь-якої особистості, наскрізно звучить у всій його творчості. “Людина без праці не може мати щастя і морального задоволення”, – говорить він.

Цю ідею автор дотепно розвінчує у своїх байках: “Собака й Кобила”, “Зозуля

й Кошик”. Але особливо яскраво ця ідея звучить у творі “Бджола і Шершень”. Бджола збирає мед за покликанням і без цієї роботи не мислить свого життя. Вона це робить не тому, що в цьому є нагальна потреба, а тому, що це їй подо­бається. Її не може зрозуміти Шершень, бо весь вік свій звик тільки користува­тися плодами інших. Такі люди, як Шершень, на думку Сковороди, – паразити нашого суспільства. Вони живуть крадіжкою того, що інші заробляють протя­гом життя, “щоб їсти і нити”. В образі Шершня автор засуджує людей панівно­го класу свого часу, а Бджола – це образ мудрої людини, яка працює на користь іншим, не знаючи
втоми, бо займається “сродною працею”, працею за покли­канням і вподобанням. А це, як відомо, не завдає втоми. Байкар вшановує бджіл за їх працьовитість і засуджує шершнів як пристосуванців суспільства.

У байках Г. Сковороди я побачила, як він розкриває нам, нащадкам, стан людини, переповнення її щастям, задоволенням від здійсненого, коли вона займається працею, яка їй до душі, для якої вона народжена. На його думку, лю­ди на повинна прагнути працювати за покликанням, яке дасть їй велике мо­ральне, а як наслідок – і матеріальне задоволення. “Тільки духовне призведе до матеріального, а не матеріальне – до духовного”, – зауважував у своїх пра­цях філософ.

Найбільша трагедія стається тоді, коли людину усувають від її “сродної пра­ці”. Якщо відірвати бджолу від її улюбленої роботи (збирати нектар), дати їй го­товий мед, то не буде трудівниця щасливою.

Автор не раз стверджує, що певні обдарування і покликання має кожен, але і лід лише пізнати себе й обрати “сродну працю” за основу свого подальшого іс­нування, і саме це неодмінно принесе щастя, задоволення від пройденого життєвого шляху.

Отже, всі люди можуть бути щасливими. Але в чому ж щастя людини? Ско­ворода переконливо довів, що щастя людини – в самій людині, в пізнанні своїх нахилів, своєї природи, в “сродній” з нею праці.

Тільки людина вирішує, чим їй займатися впродовж свого життя, який шлях і брати, кого кохати, з ким спілкуватися, як жити. Отже, вона сама вирішує, чи бути щасливою…

Сковорода ж був щасливою людиною, бо у своїх творах “дожив” до нашого часу і, на мою думку, ще довго житиме в серцях українців. І хто знає, можливо, не одна людина, прочитавши твори великого філософа, побудувала свій життєвий шлях саме так, як він учив, і стала від цього по-справжньому щасливою. Тож, мабуть, слід і нам до нього прислухатися.






Образ україни в творчості стуса.
Тільки в “сродній праці” щастя людини (за творчістю Г. Сковороди)