Твір міркування Моє відкриття Замятіна
Ще півроку назад Євгеній Замятін був мені невідомий і нецікавий. Мене залучали добутки класиків російської літератури. Наприклад, п’єси Островського “На всякого мудреця досить простоти”, “Таланти й шанувальники”, “Вовки й вівці”. Я люблю читати й перечитувати повести “Перша любов”, “Весняні води”. У цих добутках описані трагічна любов, розчарування. У них письменник дає відчути красу природи, силу першого почуття. Також мене залучає творчість Анненського своєю щиросердечною красою й непідробленим смутком. Мені
Раніше мені подобалися добутки, у яких описані почуття героїв. Цей же роман залучив мене своїми думками, у ньому автор як би попереджав про небезпеку, що загрожує людству, – влади машин і держави. Одна тільки назва добутку зупинило мою увагу. Це роман-сповідь, що зроблена як щоденник. Він розкриває історію людської душі, внутрішній мир однієї людської особистості.
Герой звик не відокремлювати себе від інших: “Я пишу, що думаю, точніше, що ми думаємо”, – говорить він, представляючи себе гвинтиком державної машини. Держава, що побудована на основі математичних розрахунків і розуму, що задумано як зразкове, уважається втіленням сучасного життя Єдиної Держави. Воно повинне зробити людей рівними, а отже, щасливими, але придушує людину, що перестає усвідомлювати себе як особистість. Д-503 передає свою трагедію як історію багатьох навколишніх його людей. Тому, я думаю, роман і носить така назвО. Отже, одним з головних образів є ідеальна державО. На чолі його коштує Благодійник, під його владою зберігали вони панування над “нумерами”: “…для того щоб викинути геть погнувся – у них є важка рука Благодійника, у них є досвідчене око Хоронителів…” Мораль держави говорить: “Так здраствує Єдина Держава, так здраствують нумера, так здраствує Благодійник!”
Діти-“нумера” виховуються в жорстких умовах. Новонароджених дитин забирають у матерів, і вони більше ніколи не бачать своїх батьків: “Щоранку точністю в той самий година, у ту саму хвилину мільйони людей встають, як один, і починають роботу. І, зливаючись у єдине тіло, у ту саму секунду підносять ложки до рота, виходять на прогулянку і йдуть у зал Тейлоровських екзерсістів, відходять до сну”. Наука й техніка використовуються в Єдиній Державі для виховання однодумності “нумеров”. “Я посміхаюся, – я не можу не посміхатися: з голови витяглися якусь скалку, у голові легко й порожньо”, – записує в щоденнику Д-503. Щоб зберігати цей порядок, за всіма “нумерами” здійснюється стеження. Вони живуть і працюють “серед своїх примарних, як би витканих із блискаючого повітря стін, – живуть завжди на очах, вічно омивані світлом”. Це викриває тяжку й високу працю Хоронителів.
Уважається, що “нумерам” нема чого приховувати друг від друга. Вони не мають права на особисте життя. Здатність і бажання почувати, любити, бути вільним у думках і вчинках штовхають на боротьбу з Хоронителями, зі шпигунами, які доповідають у бюро Хоронителів про найменше відхилення в нормі поводження того або іншого “нумера”. Але влада знаходить вихід: у людини за допомогою операції видаляють фантазію, душу – останнє, що змушувало його піднімати гордо голову, почувати себе розумним і сильним. Сама держава ізольована від навколишнього його миру. Поруч із “нумерами”, за Стіною, інше життя, звичайні люди. Іноді це життя уривається в раціональне життя держави й вступають у конфлікт із його порядками, принципами. На цьому протистоянні й заснований сюжет добутку.
Поступово ми розуміємо, що така потужна машина, як Єдина Держава, не спрацьовує: у душі головного героя прокидається прагнення до любові, волі, відраза до однаковості, тобто в ньому пробуджується душа, фантазія, які не истребимы в людині. Д-503 мріє: “Якби в мене була мати! І щоб для неї я був не “Будівельник “Інтеграла”, і не нумер Д-503, і не молекула Єдиної Держави, а просто людський шматок”. При всім механічному пристрої жиани в людині залишається головне: необхідність морального вибору між волею й підпорядкуванням, між честю й безчестям, між вірністю й зрадою. Таким чином, насильство не вдосконалює, а, навпаки, калічить людську особистість, у ній немає ні гармонії, ні щастя. Ця думка завершує добуток. Роман “Ми” зробив на мене сильне враження, змусив задуматися про пристрій нашого миру, нашого життя. У добутку зовсім по-новому розкрита тема любові й людських взаємин, що залучало мене в добутках російських письменників.
Після прочитання роману в мене виникло запитання: чому такий добуток написав саме Замятін, яким життєвим досвідом він володів? За роз’ясненням я звернулася до його автобіографії. З її я довідалася, що Замятін закінчив Політехнічний інститут на факультеті по кораблебудуванню, працював викладачем, друкував статті й редагував їх у журналах, тобто володів глибокими технічними знаннями. Крім того, він мав досвід революційної боротьби, тому що брав участь у революційних подіях 1905 року. Участь у революційних подіях змусило автора багато чого усвідомити, осмислити. Він прийшов до неприйняття революційного насильства. Доля письменника і його роману були трагичні. Замятін не покинув Батьківщину відразу після революції. Він продовжував трудитися й жити в Росії, але в 1931 році Замятін, важко хворий, за допомогою Горького, емігрував із сім’єю за кордон. Він довго болів і мріяв про повернення в Росію. Він нічого не писав проти своєї Батьківщини, тому що вірив, що Росію чекає прекрасне майбутнє, В 1937 році Замятін умер в убогості, так і не зумівши повернутися додому.
Він не прийняв державу, що було створено в результаті революції, не прийняв насильства над особистістю, культ влади. Я не знаю, чи можу я назвати цей роман моїм улюбленим добутком сучасної російської літератури, але зовсім точно можу сказати, що роман “Ми” залишив помітний слід у моїй читацькій долі. Книга значно розширила коло моїх читацьких симпатій, допомогла розібратися в сучасному житті. Вона вразила глибиною думок, міркуваннями про пристрій сучасного життя. Занепокоєння письменника за долю Росії викликало моє співчуття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)