ТРАГІЧНА ОСОБА ПЕТЕРБУРГА В ПОВІСТІ М. В. ГОГОЛЯ “НЕВСЬКИЙ ПРОСПЕКТ”
Учнівський твір. Парубком Гоголь приїхав з рідний Малороссії в Петербург і за короткий час встиг познайомитися з життям столичних чиновників і петербурзьких художників – майбутніх своїх персонажів. Письменник немов повторив цей маршрут, перенесучи “мир” своєї творчості з Диканьки й Запорізької Січі на Невський проспект. Згодом третьою “географічною областю” гоголівської творчості стане глибока Росія “Ревізора” і “Мертвих душ”. І герої Гоголя подорожують у цих же напрямках, зв’язуючи різні періоди й “мири”
“Важко охопити загальне вираження Петербурга”, – писав Гоголь у статті “Петербурзькі записки 1836 року”, – тому що в місті цьому панує роз’єднання: “начебто б приїхав у трактир величезний диліжанс” у якому кожний пасажир сидів у всю дорогу закрившись і ввійшов у загальну залу тому тільки, що не було іншого місця”. Столиця немов великий постоялий двір, де кожний сам по собі й ніхто не знаком один з одним. Як
“Дивне, нез’ясоване почуття опанувало б глядачем побачивши, як від одного удару смичка музиканта в світці, з довгими закрученими вусами, всі звернулося, волею й неволею, до єдності й перейшло в згоду… Усе неслося. Усе танцювало”.
А тепер перед нами Невський проспект – “загальна комунікація Петербурга”, На початку однойменної повісті показане життя цієї головної вулиці головного міста повсякчас доби. Картина повна рухи, але в кожної особи й у різних “кіл і кружків” своє переміщення у свої годинники; усі поєднуються тільки місцем – Невським проспектом. Тут теж “усе несеться”, але по-іншому, чим на Сорочинску ярмарку. У Гоголя, ми зауважуємо, як часто зустрічаються в нього узагальнення: “всі” або його улюблене “всі що не є”. Можна сказати, що це поняття було формулою його ідеалу, його поданням про щось гармонічному й цілому. У народному світі “Вечорів” і “Тараса Бульби” це гоголівське “всі що не є” звучить піднесено – тут воно охоплює як би єдину грандіозну особистість цілого колективу. Але от Гоголь став вимірювати свій Невський проспект цією міркою, і вона наповнилася порожнечею, а всеосяжне немов стало роздутим і комічним. Воно тепер освітило внутрішню будову соціально й по-людському роз’єднаного петербурзького миру.
“Усе, що ви не зустрінете на’невском проспекті…”, а саме: “Ви тут зустрінете бакенбарди єдині… Тут ви зустрінете вуси дивовижні…”. У цих непомірних похвалах, виражених у найвищому ступені, читач чує фальш. Начебто б та ж сама оклична, захоплена інтонація звучала в “Вечорах, і вона ж чутна зараз. Але тепер за захватом ми чуємо іронію, і в самій інтонації похвали на першій сторінці повести вже нам чується те, що автор скаже наприкінці: “ПРО, не вірте цьому Невському проспекту!”. Так відразу ж “тон робить музику”; у цій невідповідності інтонації й змісту ми відразу сприймаємо “на слух” невідповідність зовнішню й внутрішнього – тему всієї повісті “Невський проспект”.
В “Ночі перед різдвом” Вакула, злітавши в Петербург, виразив своє “казкове” враження такими словами: “дивовижна пропорція”. У Петербурзькій же повісті якось дивно порушена “пропорція” кидається нам в очі. “Вуси дивовижні”, що представляють “всі”, виділяються із цілої картини й займають величезне місце. І взагалі на Невському проспекті замість людей якісь зовнішні ознаки – зовнішній вид, положення в суспільстві – розростаються й стають “всім”. А тому що з усім, що ми бачимо, зливаються подання про достоїнство, цінність і значимість – те це і є джерело плутанини й “нісенітниці”. Читач і в оповіданні автора почуває нерозмірність, начебто й тут поплутана правильна “пропорція”, відношення частини й цілого, значного й дрібного, важливого й незначного. У цьому світі можливо все. У самім оповіданні ми зауважуємо якусь дивну логіку: раз у раз важливе “всі” обертається в порожнє “ніщо”; наприклад, про талант поручика Пирогова смішити дівиць говориться, що “для цього потрібно велике мистецтво або, краще сказати, зовсім не мати ніякого мистецтва”.
“Внутрішня будова” миру петербурзьких повістей відкривається нам очами Пискарева: “Йому здавалося, що якийсь демон скришив увесь світ на безліч різних шматків і всі ці шматки без змісту, безглуздо змішав разом”. Але “демонічна” картина – це вже не смішна картина. Роздроблена “фантастична” дійсність має в Гоголя дві сторони, дві особи: одне з них – вульгарне, комічне, інше – трагічне.
У повісті Гоголя є Невський проспект денної й нічний. Удень Це виставка, де “бакенбарди єдині” являють собою всього людини. Вечірнє висвітлення породжує нові точки зору й нові проблеми. Від вечірнього ліхтаря розходяться в різні сторони художник Пискарев і поручик Пирогов, дві паралельні лінії сюжету, на зіставленні яких будується Невський проспект. Одного тягне краса, іншого інтрижка; обох чекає невдача, і кожний по-своєму переживає свою поразку й знаходить свій вихід: один гине, іншої продовжує жити, легко забуваючи сором і ганьбу за пиріжками в кондитерській і вечернею мазуркою.
Такі різні читачі Гоголя, як Бєлінський, Аполлон Григор’єв і Достоєвський, однаково захоплювалися його Пироговим, “безсмертним” образом вульгарності. Нам усім зрозумілий трагічний зміст цієї сюжетної й життєвої паралелі між тендітною нездатністю примиритися з недосконалістю життя й торжествуючою вульгарністю, що “нічим не прошибиш”. “Вічний розбрат мрії з істотністю!” – викликує гоголівський художник. Однак сам Гоголь тільки наполовину з’єднує свій голос із цим вигуком романтика, що не хоче бачити дійсності, спить наяву й живе в сні для того, щоб удержати свою мрію. Але що таке його мрія? Адже вона зароджується там же, на Невському проспекті: незнайомку Пискарева, “Петруджинову Біанку”, породило нічне невірне висвітлення, від якого на бруківку виповзають довгі тіні, що досягають головою до Поліцейського моста. Гоголь дає разючу картину нічного міста, як він чудиться за своєю мрією й затуманеному цим польотом художникові:
“Тротуар нісся під ним, карети з кіньми, що скакають, здавалися нерухомі, міст розтягувався й ламався на своїй арці, будинок стояв вниз, будка валилася до нього назустріч, і алебарда вартового разом із золотими словами вивіски й намальованих ножиців блищала, здавалося, на самій вії його очей”. Цьому миру нічної петербурзької фантастики належить і мрія Пискарева, прекрасна дама, так жорстоко його що обдурила ілюзія. У висновку повести слова “мрія” і “обман” об’єднані: “Усе обман, усе мрія, всі не те, чим здається!”.
Щоб зрозуміти Гоголя, треба добре слухати його незвичайне мовлення. В “Невському проспекті” вона розтікається на два потоки, що рухаються в паралельних руслах сюжету. Автор поєднує свій голос те з художником Пискаревим, те з поручиком Пироговим і тому в різних місцях говорить на ту ж саму тему протилежні речі й зовсім різним тоном; Відкрите він виступає в заключному монолозі, “знімаючи” обидві прийняті їм на себе інтонації й своїм голосом підбиваючи підсумок паралельній дії: “Всі не те, чим здається… Він бреше повсякчас, цей Невський проспект…”.
Пушкіна знайшов дуже вірні слова, коли назвав гоголівський “Невський проспект” самим повним з його добутків. У самому справу, у художньої капве цієї повісті з’єднуються гоголівський комізм і гоголівська лірика, вульгарне й трагічна особа гоголівського Петербурга.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)