Тільки людина відповідальна за добро й зло
М. А. Булгаков – один із чудових письменників післяреволюційної епохи. Доля Булгакову дісталася важка, у ній було багато конфліктів, перемог і поразок. Роман “Майстер і Маргарита” став одкровенням великого письменника.
Учнівський твір По романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”. …Так хто ж ти, нарешті? Я частина тієї сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо… І. В. Гете. Фауст
Дотепер точно ніхто не зміг визначити, що являє собою сатиричний, філософський, психологічний, а в главах – роман-притча “Майстер і Маргарита”.
У романі “Майстер і Маргарита” дві головні сили добра й зла, які, по Булгакову, повинні перебувати на Землі в рівновазі, втілюються в образах Іешуа Га-Ноцрі з Ершалаіма, і Воланда, Сатани в людському обличчі. Очевидно, Булгаков, щоб показати, що добро й зло існують поза часом і тисячоріччями люди живуть за їхніми законами, помістив Іешуа в початок нового часу, у вигаданий шедевр Майстра, а Воланда як вершителя жорстокого правосуддя – у Москву 30-х рр. Останній прийшов на Землю, щоб відновити гармонію там, де вона була порушена на користь зла, що містило в собі неправда, дурість, лицемірство й, нарешті, зрадництво, що заполонили Москву.
Як добро й зло, Іешуа і Воланд внутрішньо взаємозалежні й, протиборствуючи, не можуть обходитися друг без друга. Цей взаємозв’язок у романі виражається в описах обох персонажів – автор наголошує на ті самі речі. Воланд “по виду – років сорока із зайвим”, а Іешуа – двадцяти семи; “під лівим оком у людини був великий синець…”, а у Воланда “праве око чорний, лівий чомусь зелений”; у Га-Ноцрі “у куті рота – садно із запеченою кров’ю”, а у Воланда був “рот якійсь кривій”, Воланд “був у дорогому сірому костюмі… Сірий берет він хоробро заламав на вухо…”, Іешуа з’являється перед прокуратором одягненим “у старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола…”. И, нарешті,. Воланд відкрито заявляв, що він поліглот, а Іешуа, хоч і не говорив цього, але крім арамейської мови знав ще грецький і латинь. Але найбільше повно діалектична єдність, взаємодоповнюваність добра й зла розкриваються в словах Воланда, звернених до Левію Матвія, що одказались побажати здоров’я “духу зла й володареві тіней”: “Ти вимовив свої слова так, начебто ти не визнаєш тіней, а також і зла. Чи не будеш ти так добрий подумати над питанням: що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні? Адже тіні виходять від предметів і людей. От тінь моєї шпаги. Але бувають тіні від дерев і від живих істот. Чи не хочеш ти обдерти всю земну кулю, снися з його ладь усе дерева й все живе через твою фантазію насолоджуватися голим світлом? Ти дурний”.
Як з’являється Воланд? На Патріарших ставках він з’являється перед Берліозом і Іваном Бездомним, представниками радянської літератури, які, сидячи на ослоні, знову, дев’ятнадцять століть через, судять Христа й заперечують його божественність і саме його існування. Воланд же намагається переконати їх в існуванні Бога й диявола. Так знову ж відкривається якийсь зв’язок між ними: диявол (тобто Воланд) існує, тому що Христос є (у романі – Іешуа Га-Ноцрі), і заперечувати його – значить заперечувати своє існування. Це одна сторона питання. Інша ж полягає в тім, що Воланд насправді “…частина тієї сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”. Зовсім ясно, що Воланд – це диявол, Сатана, втілення зла. Його місія полягала у виявленні злого початку в людині. Треба сказати, що Воланд, на відміну від Іешуа Га-Ноцрі, уважає всіх людей не добрими, а злими. І в Москві, куди він прибув творити зло, він бачить, що творити вже нема чого – зло й так заполонило місто, проникнуло в усі його куточки. Воланду залишалося тільки глузувати з людей, над їхньою наївністю й дурістю, над їхнім невір’ям і зневажливим відношенням до історії (Іван Бездомний радить відправити Канта на Соловки), і завдання Воланда полягала в тім, щоб забрати з Москви Маргариту, генія Майстра і його роман про Понтія Пілатові.
А що ж Іешуа? Він говорив, що всі люди добрі й що коли-небудь на Землі настане царство істини. Безумовно, у романі він і є втілення того ідеалу, до якого потрібно прагнути. Іешуа зробив жертовний подвиг в ім’я істини й добра, а Пілат страждав і мучився “дванадцять тисяч місяців”, поки Майстер не дав йому прощення й можливості домовити з Га-Ноцрі. Я думаю, письменник зробив Іешуа героєм шедевра Майстри, щоб сказати, що мистецтво божественно й може схилити людини до пошуку істини й прагненню до добра, чого так не вистачало більшості жителів Москви 30-х років. Майстер виявився чи ледве не єдиним служителем теперішнього мистецтва, гідним якщо не світла (тому що розчарувався в собі, на якийсь час здався перед напором дурнів і лицемірів, за допомогою Маргарити вступив в угоду з дияволом), те спокою. І це довело, що Воланд не має влади захопити в пекло тих, хто прагне до істини, добру й чистоті. Уважається, що головне заняття Сатани – невтомне сіяння спокус, руйнувань і зла. Але, вчитавшись уважно в роман, можна переконатися, що для цього Воланд вуж якось дуже гуманний.
Мені здається, що Воланд, що персоніфікує зло, з’явився посланником добра, його ціль – установити справедливість. У всіх його вчинках можна побачити або акти справедливості, або прагнення довести людям існування й зв’язок добра й зла. Добро й зло в цьому світі дивно тісно переплелися, особливо в людських душах. Коли Воланд у сцені у вар’єте випробовує публіку на жорстокість і позбавляє голови конферансьє, а жалісливі жінки вимагають поставити її на місце, великий маг говорить: “Ну що ж… вони – люди як люди… Ну легковажні.,, ну що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… – і голосно наказує: “Надягніть голову”. І відразу ми спостерігаємо, як люди б’ються через червінці, що посипалися на їхніх голів.
Напрошується висновок, що “нагоняющий на непосвячених похмурий жах Воланд виявляється караючим мечем у руках справедливості й чи не волонтером добра”. Я вважаю, що Воланд карав людей злом за їх зло заради справедливості. Зло для Воланда – не ціль, а засіб упоратися з людськими пороками й несправедливістю. Кожна людина встає перед вибором: іти йому по дорозі Іешуа або Воланда. Але більшість людей треба не за голосом добра й істини, а за голосом зла й неправди. Але ж якби люди були чистіше й добріше, прагнули б не до грошей і влади, а до добра й милосердя, те, напевно, не було б ніякого Воланда, що карає людей за їхні пороки й провини. Таким чином, Булгаков показав нам, що кожна людина творить свою долю, і тільки від нього залежить, добра вона буде або зла.
Прочитавши роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита”, я змогла зрозуміти те, що повинен зрозуміти й здійснити кожний з нас: якщо творити добро, те зло назавжди покине наші душі, а виходить, мир стане краще й добріше. Булгаков у своєму романі зміг охопити безліч проблем, що хвилюють усіх нас. Роман “Майстер і Маргарита” – про відповідальність людини за добро й зло, що відбувається на землі, за власний вибір життєвих шляхів, що ведуть до істини й волі або до рабства, зрадництву й нелюдськості. Він про всеперемагаючу любов і творчість, що підносять душу до висот щирої людяності,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)