Тема соціальної нерівності у повісті Г. Квітки-Основ’яненна “Маруся”
Невелику за обсягом повість “Маруся” Григорій Квітка-Основ’яненко розпочав дидактичним вступом, у якому розмірковує про швидкоплинне життя і вічні питання, які люди ставлять перед собою. Це роздуми людини, яка вже пожила на світі, багато бачила і знає, що на землі нічого немає вічного і треба цінувати те, що маєш, і кожного дня, лягаючи спати і встаючи ранком, звертатися до’Бога з подякою. Треба пам’ятати, що всі ми на цім світі гості, і не вдаватися в тугу, коли ми щось втратимо чи не отримаємо від життя. Таку філософію сповідував
Наум і Настя мали одну дочку Марусю. Як підростала, то батьки не випускали її з очей, слідком за нею ходили, а дівувати стала – убирали, як квіточку: “Усі груди так і обнизані добрим намистОіМ з червінцями, …поверх шиї на золотій бархатці, широкій, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус і у кольці зверху камінець червоненький… так так і сяє”. Носила Маруся баєву червону спідницю, тоненьку біленьку сорочку, картату плахту,
Наум і Настя з щирим серцем приймали Василя у хаті, але коли хлопець прийшов свататися, відмовили. На вмовляння старостів, на сльози і прохання Марусі Наум відповів, що ніколи не згодиться на одруження своєї доньки з Василем. Мудрий батько розуміє, що Василь був би добрим чоловіком Марусі, але він добре знає життя і передбачає, що сироту при першій нагоді заберуть в армію. Як тоді житиме Маруся? Ні жінка, ні вдова. Не шанують солдаток на селі, збиткуються з них, ніхто не вірить у те, що вона чесно чекає чоловіка. Діти солдатів ростуть без батьківського ока, без чоловічої науки, хазяйство хиріє. Наум знає, що дядьки не допоможуть Василеві найняти заміну, а як він сам почне допомагати, то вийде так, що тягтимуть з нього до останньої копійки, а справа не вирішиться. Василеві залишається лише одне – самому заробити на найманця, виправити папір. Тільки тоді Наум згодиться на весілля.
Замислився Василь над словами Наума, визнав їхню правдивість, пішов заробляти гроші до купців, вивчився читати, рахувати. Хазяїн помітив старанність хлопця і пообіцяв, що сам знайде найманця, сам заплатить хоч і п’ятсот рублів^ а Василь потім буде відробляти. Здається, що молодих чекає довге щасливе життя. Але коли Василь надовго поїхав у справах, Маруся дуже журилася, тужила за коханим. Вона передчувала* що не діждеться Василя.
Заробив Василь великі бариші хазяїнові, летів, мов на крилах до Марусі, але не на те весілля втрапив: не на посаді побачив свою кохану, а мертвою на лаві. І вини ні на кому немає: пішла по гриби, застудилася і згасла, як свічечка. І Чому ж життя буває таким несправедливим? Здавалося, що такі гарні людиї як Маруся і Василь, створені для щастя, а їхнє кохання, яке перемогло усі заборони, має бути вічним. Але вони так і не пізнали щасливого подружнього життя через майнову нерівність і соціальну несправедливість. Повість “Маруся” стала улюбленим твором простих українців. Та й видатні письменники того часу захоплювалися благородними, душевними, працьовитими, скромними героями твору.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)