Тема: Шляхи становлення та творчого пошуку Євгена Маланюка
Якими життєвими принципами керувався Євген Маланюк? Український поет був одним з найвизначніших поетів української діаспори після Першої і Другої світових воєн. Він громив своїх сучасників, ненавидів ворогів свого народу, але ще більше картав “малоросіянство”, зрадництво і рабські інстинкти власного народу. В цьому він близький Т. Шевченкові, М. Кулішеві. Євген Маланюк походив із залитих сонцем українських степів. Його рідний Новоархангельськ стояв на берегах річки Синюхи. Родина була не зовсім звичайна, в лінії батька були чумаки,
Військова служба Євгена Маланюка. Пізня осінь 1917 року, поручик Євген Маланкж є начальником кулеметної сотні Туркестанського стрілецького полку. Згодом він стає з демобілізованого старшини російської армії вояком і громадянином української
Українізація у 20-х роках обіцяла появу кращих перспектив для розвитку української культури. Але з наступом сталінізму подальший розвиток української культури диригувався з Москви. Багато творчих сил було переслідувано, дискриміновано й репресовано. Зв’язок з українською літературою на Західній Україні й в еміграції, який у 20-х роках ще більш-менш існував, був насильно перерваний. Після розпаду УНР він 1920 року з тисячами таких, як сам, подався в еміграцію. У таборі для інтернованих українських частин у Каліші Євген Маланкж засновує літературний журнал “Веселка” (1922-1923). Рідні краї він пізніше з болем і жалем згадає на далекій Мораві, бажаючи навіть вмерти, щоб знову вернутись до рідної домівки, де б зустріла його ненька. Згодом хвилі другої світової війни занесли його аж до далекої Аліерики.
У ліричних творах поета – вияв вільної думки, свободи людини й народу, ідей національних і вселюдських. Особливо це стосується літературно-критичної спадщини Євгена Маланюка. Вона постала у вільному світі, у світі без цензури, без “партійної літератури”. В епіцентрі Маланюкової поезії є завжди і всюди його рідна Україна. Вона йому ввижається вічно ясною країною антики:
О моя стелова Елладо, ти й тепер антично ясна!
Хронологічно збірки поезій поета-емігранта виходили вже із 20-х років. Місця їх видань були по всій Європі й Америці: “Стилет і стилос” (Подєбради, 1925 р.); “Гербарій” (Гамбург, 1926 р.); “Земля й залізо” (Париж, 1930 р.); “Земна Мадонна” (Львів, 1934 р.); “Перстень Полікрата” (Львів, 1939 р.); “Вибрані поезії” (Львів-Краків, 1943 р.); “Влада” (Філадельфія, 1951 р.); “Поезії (Нью-Йорк, 1954 р.); поема “П’ята симфонія” (Філадельфія, 1954 р.); “Проїла” (Нью-Йорк, 1954 р.); “Остання весна” (Нью-Йорк, 1959 р.); “Серпень” Нью-Йорк, 1964 р.); “Перстень і посох” (Мюнхен, 1972 р.).
Щодо стилю Маланкж був неоромантиком, наприкінці схилявся до неокла
Сики. До цього спричинились не тільки роки, а й захоплення творами М. Зерова.
Однак Маланкж – поет глибокої думки й вольового напруження. Він ворог ліричної розслабленості.
Особливо імпонував Маланюку М. Хвильовий. У своїй статті про нього поет писав: “Провідною темою його творчості була боротьба з психічним комплексом рабства, рабства спеціально українського”. Це стосується й творчості Євгена Маланюка.
До теми “Роман В. Барки “Жовтий князь” – перший в українській літературі твір про голодомор 1933 року” 1. Історична основа роману, як автор її розкриває й пояснює?
Сталіні події голодомору в Україні залишили глибокий слід у душі В. Барки, який сам його тяжко пережив, а потім спостерігав на Кубані в 1933-1934 роках. До його рук потрапив і зшиток записів про трагедію родини Катранників, шо збезпечило достовірність страшних картин штучного голодомору в Україні, автор найбільше прагнув розказати всьому людству болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка “пожирає своїх дітей”, знищує все на своєму шляху, перетворюючись на “жовтого князя”.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)