Своєрідність художньої антитези у збірці Маланюка «Стилет і Стилос»

Свого часу Марина Цвєтаєва поділила поетів на визначних, великих і високих. Останні в її класифікації посідали особливе місце. Вони існували в четвертому вимірі, де дійсність не має фальші, а в житті і творчості важить одне – воля, характер, найглибша природа людського «я».

В українській літературі таким високим поетом був Євген Маланюк. Його особистість важко убгати в стисло окреслені рамки, бо він творив власний космос, жив відразу в кількох добах і розвивався в кількох напрямках. Уважно вчитуючись у його твори, розумієш, що за залізними

рядками ховається глибокий лірик, що ця поезія виростає з землі й губиться в небі. Нова доба, «жорстока, як вовчиця», змушувала поета бути «гладіатором нещадних рим», виховувала дисципліну духу, випробовувала його міць.

Збірка «Стилет і стилос» була видана у 1925 році. Молодий поет повен пошуків свого шляху у літературі. Що стане визначальним у його творчості – краса чи служіння суспільним інтересам? Назва цієї збірки символічна: стилос – це паличка для писання на вощаній дощечці, стилет – невеликий кинджал із тонким тригранним лезом. Та в назві збірки ці сімволи не протиставляються один одному, а стоять поряд, бо

для поета вони поки що рівновеликі:

От: розуму уважний стилос

І серця вогняний стилет.

Ліричний струмінь у поезії Євгена Маланюка ледь відчутний, але в цій першій збірці тема кохання представлена достатньо широко. Поруч стоять два вірші: «І час настав…» та «Як перший пелюсток». Один із них – зразок освідчення, інший – відгук закоханого серця на дівочий лист:

Який же ангел зореокий

З нічних небес на нас вказав,

І Бог забув про синій спокій,

І в вічність нас заколихав!

За рядками цих поезій прихована цікава сторінка особистого життя Євгена Маланюка. Він був палко закоханий у поетесу Наталю Лівицьку-Холодну. Сила і щирість почуттів поета до Наталі поєднуються з його благородством, побожним ставленням до жінки.

У збірці «Стилет і стилос» уміщено цикл «Вічна», що складається з трьох поезій, кожна з яких присвячена різним жінкам. Поет підкреслює їхню неповторність, захоплюється жіночими принадами:

Коливаєтсья стан. Заворожує в казку півона.

Моя пристрасть джигітом рвонулась слідами газелі! …

О, сі рухи пекучі – п’янкіш від вогню і вина…

Хочеш душу в калим? – ти її вже навік отруїла.

Але Євген Маланюк не може говорити тільки про кохання. Для нього особистим є все, що відбувається навкруги. Він схожий на дволикого Януса і свідомий цього «романтичного янусового роздвоєння». Поет вбачає своє покликання в тому, щоб самовіддано служити «смолоскипом Тобі Одній» – Україні й тільки їй, стати задля цього, якщо буде потреба, «кривавих шляхів апостолом».

Він рішуче відкидає «жар ліричних малярій», поезію, яка мляво «дзюркоче про добро і зло», відчуває себе не «трубадуром, а вічним яничаром». Степова Еллада – Україна – стала для поета далекою, між ними «простіргураганом», але його серце болить, а душа рветься на батьківщину. Поет мріє «хоч дихнуть, хоч узріть тебе де б…» Але Україна для нього – це:

… фата-моргана

На пісках емігрантських Сахар –

Ти, красо землі несказанна,

Нам немудрим – даремний дар!

У складний час, під знаком «кривавого лихоліття» народжувався поет, який став трибуном і навіть у далекій еміграції був поводирем свого народу.






Твір на тему вічні цінності у творах довженка.
Своєрідність художньої антитези у збірці Маланюка «Стилет і Стилос»