Тема рідної природи у ліриці українських поетів (за поезіями Максима Рильського)
Тема рідної природи у ліриці українських поетів (за поезіями Максима Рильського)
Мабуть найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, дзвінкоголосий спів пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дорога серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.
У творчості багатьох українських поетів значне місце посідає тема оспівування природи рідного краю. В поезії П. Тичини, В. Сосюри, М.
Найвизначнішим поетом в змалюванні рідної природи вважається український поет М. Рильський. У ліричних поезіях він тонко відчуває красу рідної природи, художнім словом уміє намалювати яскраву пейзажну картину. Так, наприклад, у вірші “Серпень з вереснем стискають” митець створив персоніфіковані образи літа й осені, показав їх уявну зустріч.
У вірші є свій ліричний сюжет, який передає наростання переживань поета чи ліричного героя. Якщо на початку змальована картина осені, яку поет сам бачить, то далі він вже уявою своєю домальовує неосяжні простори нашої землі, де працюють невтомні в ім’я людини і людства трудівники.
Багата роздумами про труд, мистецтво, людське життя книга Максима Рильського “Троянди й виноград”. Вірші, в яких зображується природа, – це своєрідні алегоричні паралелі до людського життя:
Чом же ласкава така і красива,
Квітко нещасна, ти житу шкідлива?
(“Лист до волошки”)
У творчості Максима Рильського визначне місце посідає пейзажна лірика. “Природа і її краса, – говорить поет, – повсякчасно супроводить літературу і мистецтво, протягом багатьох століть становлять незмінну і дуже важливу складову частину поезії, живопису, музики”.
Вірш “розмова з другом” поета – це художнє відкриття прекрасно го в природі, змалювання ніжної і чуйної душі людини-творця, яка не лише відчуває красу рідної природи, зазнає втіхи від неї, але й змінює, збагачує її в ім’я щастя всього народу.
У вірші створено яскравий малюнок лісу в пору весняного розквіту, коли з найбільшою силою розкривається людям його краса.
Ліс у вірші автора – це образ уособлення. Він виступає як друг, з яким веде розмову ліричний герой твору, слухає його “лісову пісню”, милується його красою.
Рослинне багатство українського лісу, його різнобарвна краса і чудова музика чарує ліричного героя. Поет живописує словом, створює зорові і слухові образи, які викликають різні психологічні переживання, викликають захоплення красою природи, її вічно мінливим життям. В “оживленні” лісу важливу роль відіграють красиві тропи – метафори й уособлення.
Ліс зустрів мене як друга
Тінню від дубів крислатих
Смутком білої берези, що дорожчий нам за радість…
Тут знайшли яскраве художнє втілення ідеї народної естетики – утвердження єдності краси природи й людської праці. Вірш завершується полум’яним закликом поета-патріота, поета-гуманіста: розумно користуватися багатством природи, берегти її красу, постійно і наполегливо працювати над її відновленням, бо для щастя людини потрібні “троянди й виноград”, краса природи і матеріальний достаток.
Отже, українські поети, створюючи вірші про природу, закликають нашого сучасника не тільки самовіддано і творчо працювати, відчуваю чи радість від своєї праці, приносячи користь людям і Вітчизні, а й збагачувати себе духовно. Ми не повинні бути холодними до краси, яка оточує нас, байдужими до чарівного світу мистецтва. У серці українця мають нерозривно поєднуватися “троянди й виноград, красиве і корисне”. Лише за такої умови вона буде дійсно щасливою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)