Тема Батьківщини у творчості Панаса Фета
У його віршах, незмінно доконаних стилістично, часто проявляється прагнення осягнути простір і час. Тема Батьківщини також займає важливе місце в його творчості. Так, збірник 1850 року відкриває вірш “Я росіянин”, у якому описується сувора, але прекрасна природа Півночі:
Я росіянин, я люблю молчанье дали мразной,
Під пологом снігів як смерть одноманітної,
Лісу під шапками иль в інеї сивому
Так річку дзвінку під темно-синім льодом
Цікавий вірш “Шепіт, боязке диханье…”. У ньому зовсім немає дієслів, воно написано
Шепіт, боязке диханье,
Трелі солов’я,
Срібло й полиханье
Сонного струмка
Вірші про природу, про Росію у Фета досягають особливої витонченості, вони витончені й музичні. Витончено-музичні
Зріє жито над жаркою нивою,
И від ниви й до ниви
Жене вітер примхливий
Золоті переливи
Поет буквально почуває, які фонетичні, ритмічні прийоми треба використовувати в тій або іншій темі
Сад весь у кольорі,
Вечір у вогні,
Так освежительно радісно мені!
От і коштую,
От і йду
Немов таємничого мовлення я чекаю
Синтаксичні
Нянька добра ворожить,
Смутно голову склоня,
Свічка тихо догоряє.
Серце б’ється в мене…
Вірші Фета часто використовували композитори. Дивно, якби була інакше – його поезія пронизана наскрізь музичними стрижнями. Коштує поетові захотіти, і в них звучить відповідна мелодія: шелест галузей і дзюркіт струмка, нічне озеро, що відбиває
Місяць, пухната верба, політ птахів…
ЧиЧуєш ти, як шумить угорі кутаста череда?
З лементом летять через дока до теплих полів журавлі,
Жовті листи шумлять, у березняку свище силища,
Ти говориш, що знову теплої дочекаємося весни…
Фет уважав, що призначення поета – “втілити невтілене”. Він розумів, що поет бачить те, що звичайній людині недоступно, бачить так, як звичайна людина без підказки не може. Там, де перший бачить траву, поет споглядає діаманти. Тільки поет здатний упредметнити словами весну, осінь, вітер, захід, надію, віру, любов. Або побачити душу в скрипці…
Я чекаю… солов’їну луну
Несеться із блискучої ріки,
Трава при місяці в діамантах,
На кмині горять світляки…
…Уже верба вся пухната
Розкинулася навкруги;
Знову весна запашна
Повіяла крилом…
…Удалині вогник самотній
Тріпотить під сутінком липок;
Виконана таємниці жорстокої
Душу завмираючих скрипок…
Як не дивно, але більшість людей знають романси на слова Панаса Фета, але не знають автора слів. Наспівайте: “На зорі ти її не буди, на зорі вона солодко так спить…” – і кожної продовжить: “…Ранок дихає в їй на груди, яскраво пишет на ямках ланіт”.
Зовсім не обов’язково, щоб усе захоплювалися образом ранку, що дихає на груди в дівчини. Зовсім не потрібно, щоб усі знали, для чого поет ужив анафору “на зорі”. І можливо, не так уже важливо те, що, знаючи вірші Фета, не всі знають, що вони саме Фета. “Подвійне буття” завжди бентежило поета, але мріяв він про можливість “підсилити бій безтрепетних серць”. І це йому вдалося
Дати життя подих
Дати насолода таємним борошнам,
Чуже вмить відчути своїм
Шепнути про те, перед чим мова німіє,
Підсилити бій безтрепетних серць
От чим співак лише вибраний володіє,
От у чому його й ознака й вінець!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)