Своєрідність теми кохання в прозі О. І. Купріна
И сердце вновь горит
И любит – оттого, что
Не любить оно не может.
О. Пушкін
Творчість Олександра Івановича Купріна тісно пов’язана з традиціями російського реалізму. У своїй творчості письменник спирався на досягнення трьох своїх кумирів: Пушкіна, Льва Толстого, Чехова. Головний напрямок творчого пошуку Купріна виражений в такій фразі: “Потрібно писати не про те, як люди зубожіли духом і опошлилися, а про торжество людини, про силу і владу її”.
Тематика творів цього письменника надзвичайно різноманітна. Але є в
Справжньою силою людини, спроможної протистояти подразливій дії лжецивілізації, для Купріна завжди було самовіддане і чисте кохання. В одній з робіт письменник освітлює три прояви кохання: овіяне “ніжними цнотливими пахощами”, “могутній заклик тіла” і “розкішні сади, де ростуть таємничі, нахабні гриби”, Купрін не заперечує можливість існування жодної з форм, але підкреслює нікчемність і ганебність “усіх зусиль обплутати його (кохання) ланцюгами умовності”. Проте художник
Письменник блискуче оспівує не стільки силу тіла, скільки духовне єднання закоханих, яке таке велике, що кожний готовий на самопожертву заради іншого. Тому навчений і мудрий Соломон і юна пастушка Суламіфь однаково величні. їм, здатним на таке рідкісне і гармонійне почуття, дарується можливість морального піднесення.
Свій ідеал кохання Купрін шукав в сучасному йому житті, проте письменник так і не побачив тріумфуючої любові, “міцної, як смерть”. Навіть Олеся з однойменної повісті, яка принесла себе в жертву в ім’я свого почуття до Івана Тимофійовича, не змогла пробудити в ньому високе духовне начало. А сила кохання для самого Купріна полягає саме в перетворенні душі. Трагедія Олесі в тому, що вона покохала людину “добру, але тільки слабку”.
Від кохання не втаїш нічого: воно або висвічує щиру шляхетність душі людської, або пороки і низькі бажання. Письменник ніби перевіряє своїх героїв, посилаючи їм почуття кохання. Словами одного з них Купрін виражає свою точку зору: “Кохання повинне бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки і компроміси не повинні його стосуватися”. Для письменника воно – дарунок божий, доступний не кожному. Кохання має свої вершини, які спроможні подолати одиниці з мільйона. Конкретним прикладом служить Желтков із повісті “Гранатовий браслет”. Образ Желткова розкритий у найвищій точці внутрішнього підйому. Проте цьому стану сприяв внутрішній розвиток: спочатку були листи з наполегливим бажанням побачень, пошуки погляду Віри Шеїної на балах і в театрі, а потім – мовчазне “схиляння”, але і впевненість, що “сім років безнадійної чемної любові дають право” хоч раз на рік нагадувати про себе. Желтков не міг щодня, щогодини і щохвилини дарувати свою любов Вірі Миколаївні, тому він подарував їй гранатовий браслет, найдорожче, що в нього було, щоб хоч якось з’єднати себе з Вірою. Він був безумно щасливий уже тим, що його подарунка торкнуться руки його богині.
Герой гине, але велич його почуття в тому і полягає, що навіть після того, як Желтков пішов з життя, воно будить внутрішні сили Віри. Лише під час прощання з прахом Желткова Віра Миколаївна “зрозуміла, що те кохання, про яке мріє кожна жінка, пройшло повз неї”. Взаємне почуття відбулося, нехай “одну мить, але навіки”.
Кохання, як сила, спроможна змінити світ, завжди приваблювало Купріна. Але він був надто чутливий і до страшних процесів здрібніння, перекручування, загибелі цього природного хисту. Така трагедія показана в повісті “Яма”. Автор не затінював страшної правди, тому що хотів застерегти молодь від морального падіння, пробудити в її душі ненависть до пороку і бажання протистояти йому. Купрін доводить, що душа в мешканок дому розпусти жива, і вона, безсумнівно, більш чиста, ніж у тих, хто сюди приходить.
У любові героїв Купріна тисячі відтінків, і в кожному її прояві – свій сум, свій злам, свої пахощі. Навіть незважаючи на трагічну розв’язку, герої щасливі, тому що вважають, що любов, яка освітила їхнє життя, – це справжнє, прекрасне почугтя.
Олександр Іванович Купрін завжди й усюди благословляв любов. Він посилав благословення всьому існуючому: землі, водам, деревам, квітам, небесам, людям, звірам і вічній красі жінки.
Більшість творів цього видатного письменника, присвячених цій темі, – пісня любові й одночасно – це вічна молитва про кохання до жінки: “Да святится имя Твоє!”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)