Стара Англія крізь зменшувальне скло (За романом Свіфта “Мандри Гуллівера”)
Великий англійський сатирик Джонатан Свіфт прожив довге й насичене подіями життя. Простий люд Ірландії ставився до нього з пошаною й справедливо вважав своїм захисником. Саме спілкування з бідними ремісниками та селянами дало письменникові змогу зрозуміти, що народ – творець історії.
У своєму відомому романі “Мандри Гуллівера” Джонатан Свіфт із сатиричною гостротою зобразив життя, яке його оточувало. “Мандри Гуллівера” – це розповідь про сучасну письменникові Англію в алегоричній формі. Свіфт наважився показати, якими
Сатирик Свіфт вигадав маленьку країну, щоб легше було показати безглуздя й недоладність державних установ Англії. Як письменник-просвітитель Свіфт наголошує, що
Гуллівер, потрапивши до Ліліпутії, відразу ж капітулює: не чинить опору, розмовляє лагідно, дозволяє закувати себе в ланцюги, схиляє голову перед імператором. Проте будь-яка влада не є справедливою. Гуллівера звинувачують у зраді, і ліліпутське правосуддя виносить вирок – осліпити Людину-Гору. Гулліверові вдається втекти. Свіфт зауважує, що людина, яка підкорилася середовищу, перетворюється на духовного ліліпута. Це стосується навіть найталановитішої людини. Мандруючи по всіх усюдах, Гуллівер кінець кінцем приходить до висновку, що найвизначніші герої людства – це ті, хто бореться з тиранією. Дуже показною є така цитата: “З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що нищили тиранів й узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені й покривджені народи”.
Ніхто так суворо, як Свіфт, не критикував пороки тих, хто править світом. Але письменник не бачив тієї сили, яка могла б перебороти потяг до зла й насильства. Великий сатирик бачив зубожіння рідної Ірландії і вірив у простонароддя, його енергію, чесність та розум. У сучасній Ірландії все відбувається “не за Свіфтом”, але то вже зовсім інша історія.