Сатиричний образ сільського глитая (За комедією І. Карпенка-Карого “Сто тисяч”)
Драматургія Івана Карпенка-Карого – одне з найвищих надбань українського класичного театру. П’єси цього видатного митця визначаються реалістичністю, досконалістю, багатоплановістю. Так, у славетній комедії “Сто тисяч” талант письменника-сатирика виявився з найбільшою повнотою, винайшовши художню форму для зображення зажерливого та фанатично жадібного сільського глитая.
Сюжет комедії “Сто тисяч” становлять події, пов’язані з шахрайськими намірами заповзятливого куркуля Герасима Калитки. У цьому образі автор створив
Основний зміст образу Калитки – це жага до накопичення. На початку комедії ми дізнаємося, що цей куркуль не гребує нічим, аби поживитися. Він скуповує господарства бідняків, які через злидні тікають із села, а також маєтки дрібних поміщиків, Вітаючи Герасима з черговою купівлею землі, наївний, але не позбавлений спостережливості Бонавентура радить: “Скуповуйте помаленьку, скуповуйте!.. Ворушіться, ворушіться!.. Пани горять, а мужички з пожару
Драматург описує перебіг подій під час періоду збагачення Калитки, коли куркуль іде просто напролом. Його засіб – гроші, а земля – його жадана мета. З цих двох понять і складається його уявлення про дійсність, його глитайська самосвідомість. Від однієї тільки думки про докуплений шмат землі в Калитки стискає дух. Із здивуванням він питає: “Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купити?” Калитка – груба й черства людина, йому байдуже до людей, але ж з яким пафосом він говорить про землю! Хіба так повинен любити свою землю справжній українець? Ось один із прикладів корисливого пафосу Калитки: “Ох, земелько, свята земелько, божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!”
Та ж для великих придбань потрібні чималі гроші. Всі вчинки Калитки спрямовані на здобуття грошей. Саме тут ми бачимо, що Калитка – жорстокий експлуататор своїх наймитів, деспот у власній родині, користолюбець, крутій, лицемір. Він теж багато працює, їсть дешеву їжу, не дозволяє відпочити й навіть помолитися робітникам. Мріючи про той час, коли його розіпре грошвою, Калитка наміряється на більше: “А тоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю…” Зневагу Калитка викликає саме цим нестримним прагненням багатіти заради збагачення.
Калитка довго розмірковує над тим, як же багатіють його сусіди? Йому здається, що це робиться нечистим шляхом, через крутійство. Цей момент і є кульмінаційним у комедії: куркулеві пропонують дешево купити необмежену кількість фальшивих грошей. Радіє куркуль, бо ж велике щастя мати безліч грошей! Калитці здається, що він нарешті відкрив головну таємницю його багатих конкурентів. Деякі сумніви куркуль мав, але гроші, жадані тисячі тисяч геть засліпили йому очі.
Зробившись жертвою шахраїв, Калитка мало не повісився. Але він не викликає жалю. Нищівна втрата, якої він зазнав, є закономірною, бо на одного хитрого знайдеться десяток хитріших. П’єса Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч” – одна з найкращих сатиричних комедій в українській драматургії. Вона давно увійшла до класичного репертуару багатьох театрів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)