Сатиричне зображення дійсності у романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Сатирик – це людина, яка говорить мовою сміху. Мовою барвистою, що має безліч відтінків на палітрі мистецтва: від трагічної іронії до веселої буфонади. Але в кожного сатирика усе ж таки власна мова, і кожен автор обирає фарбу, яка йому до душі. І досвідчений читач, не вагаючись, розпізнає твір Булгакова – за специфічними ознаками його сатири. Першу з цих ознак можна помітити, ледь відкривши книгу найвидатнішого письменника XX століття. Сцену за сценою автор відтворює спектакль, який ми звикли називати життям. Відтворює із прискіпливістю репортера
Роман “Майстер і Маргарита” іноді називають комічною енциклопедією тридцятих років. І справді, чортячий кагал, маючи на меті вивчити відмінність громадян радянської Росії від “колишніх”, не залишив поза увагою нічого, старанно зазирнув у всі шпарини –
Знайшовши себе у мистецтві, Булгаков не перестав бути лікарем, поставлені ним діагнози суворі й правдиві, а соціальні й психологічні оцінки завжди точні. Але не це змушувало читачів завмирати від захвату. Не тому у шістдесяті-сімдесяті роки “Майстра й Маргариту” переписували від руки, тиражували на друкарських машинках і принтерах – і ці тиражі перевищували усі мрії вірнопідданих соцреалістів. Ризикували через властиву булгаковській сатирі здатність створювати усе нові й нові візерунки, перемішуючи лірику й драму, читачів і чортячу свиту, минуле й майбутнє. Тоді ще ніхто не писав академічних наукових досліджень про “системність булгаковської сатири” та його “концептуальне мислення”. Просто у тих візерунках карикатура дивним чином накладалася на сьогоденність, набуваючи усіх ознак реального буття – і перетворюючи будні на гротеск.