Сатиричне змалювання державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії (за твором Дж. Свіфта “Мандри… Гуллівера”)
Відомий англійський письменник-сатирик XVІІІ століття, який уславив своє ім’я чудовим романом “Мандри… Гуллівера”, Джонатан Свіфт, одержав богословську освіту, декілька років працював священиком, активно займався політичною діяльністю. Після закінчення університету став секретарем впливового дипломата й царедворця Вільяма Темпля, у будинку якого мав можливість спостерігати життя королівських вельмож, яке пізніше він так майстерно відтворив у своєму творі “Мандри… Гуллівера”. Після смерті Темпля Свіфт знову стає священиком
Цей дивовижний твір, який став улюбленим не тільки дорослих, але й дітей, уособлює сатиричний, філософсько-політичний роман-памфлет. Письменник
У своєму романі письменник вдається до алегоричного зображення сучасної йому країни – Англії. Свіфта як письменника найбільше цікавили політичні проблеми, і тому твір його є гучною сатирою на сучасну йому Англію.
Головний герой твору, Гуллівер, потрапляє у країну Ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. Спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: надають житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. З ним веде бесіду сам імператор Ліліпутії, а після того, як Гуллівер надає йому і всій державі неабияку послугу (притягує на мотузку весь блефускуанський флот – сусідньої ворогуючої держави), йому надають титул нардака – найвищий титул у державі. Далі Гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. Наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. І ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! Це вже натяк на англійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відповідаючи їм.
А чого варта перша особа держави, яка іменує себе не королем, а саме імператором, що називає себе “відрадою і жахом всесвіту”, наймудрішим і найсильнішим у світі (зріст якого дорівнює трьом пальцям). А скільки титулів він має! Зрозуміло, що Свіфт мав на увазі англійського короля Георга І, який перебував на англійському престолі в 1714-1726 роках.
Потім Гуллівера знайомлять з політичною системою країни: виявляється, що в Ліліпутії є дві ворогуючі партії, відомі під назвами Тремексенів і Слемексенів, які відрізняються одна від одної тим, що прибічники однієї з них “дуже полюбляють низькі підбори, а іншої – високі. Причому останні стверджують, що саме високі підбори більше за все відповідають давньому державному устрою Ліліпутії. І на цьому грунті між ними відбуваються “найжорстокіші сварки”. Проте імператор наказав, що в державних установах слід носити лише низькі підбори.
Ще більш “важливі” обставини викликали жорстоку війну, що ведуть між собою дві великі імперії – Ліліпутія і Блефуску: з якого ж таки боку треба розбивати яйця – з тупого кінця чи, навпаки, з гострого? Цілком зрозуміло, що тут ідеться про сучасну письменникові Англію, поділену на прибічників партії торі і вігів, причому сам Свіфт уже не вірив жодній з них. Між Ліліпутією та Блефуску ведеться сторічна війна. Що ж мав на увазі автор твору? Звичайно ж, Сторічну війну між Англією і Францією.
Неперевершені алегорії Свіфта, безумовно, торкалися часу, в якому жив сам письменник, та тієї країни, політичний устрій якої мав можливість пізнати на власному досвіді.
У часи, коли жив Свіфт, багато могутніх країн намагалися підкорити маленькі і слабкі держави, щоб захопити їх землі та багатства, а жителів перетворити на рабів. Тому за Ліліпутією та Блефуску, яку імператор Ліліпутії після того, як Гуллівер перетягнув увесь флот блефускуанців, задумав перетворити на власну провінцію та керувати нею через свого намісника, можна побачити відносини Англії та Ірландії, які ще й на сьогодні залишаються непростими та болісними.
Отже, у своєму романі “Мандри… Гуллівера” Джонатан Свіфт гостро висміяв ницість, безглуздість державних установ Англії, її законів та звичаїв, її претензій на світове панування.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)