Роман Стендаля “Червоне і чорне” – широка панорама сучпільного життя Франції
Роман видатного французького письменника ХІХст. Стендаля (псевдонім Анрі-Марі Бейля) (1830) можна без перебільшення назвати центральним як у творчості самого Стендаля, так і в процесі становлення французької літератури минулого століття в її поглиблених соціально-реалістично-психологічних зразках. Провідну роль в плані сюжетному тут відіграє біографія головного героя – Жюльєна Сореля, однак, згаданий твір далеко виходить за біографічні межі лише одного персонажа, а стає романом широкої соціальної замальовки у реалістичному дусі з доби
Знаменною є й сама назва твору “Червоне і чорне”, тобто зіткнення сил прогресу і реакції, світського і релігійного, традиційно застарілого, практично вже віджилого
Саме це й визначає усю поетику роману й робить його одним з найяскравіших взірців соціально-психологічного роману XІX століття у світовій літературі. В цьому творі є чимало і викривально-переконливих сцен в плані соціальному, суспільному (що буде притаманне творам Оноре де Бальзака з його “Людської комедії”), і сцен символічних, наприклад, та, коли Жульєн, стоячи на скелі, стежить за летом, шуліки і, заздрячи вільному летові птаха, хоче й собі стати подібним до нього, щоб піднятися вгору над світом.
Згадаймо дещо подібні узагальнення і в творах Бальзака) останній епізод у романі “Батько Горіо”, де Растіньяк дивиться на величезний Париж перед ним і розмірковує над тим, хто кого переможе у “двобої”, коли він “візьме курс” на найбагатші квартали французької столиці; або прямий алегоризм, пряму символіку у романі “Шагренева шкіра”). Певне узагальнення щодо “Червоного й чорного” Стендаля можна зробити й зіставивши його назву із конкретними подіями твору: головний герой фізично загинув, отже, нібито перемогли “чорні” сили, а тимчасом він залишився морально нескореним – і в цьому розумінні перемога залишилася на боці сил прогресивних, тобто “червоного”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)