Роль символічних образів у повісті Купріна “Гранатовий браслет”
Дивної долі людиною був Олександр Іванович Куприн. Із широкою, доброю, чуйною душею. Натура сильна, кипуча. Величезна спрага життя, прагнення всі знати, усе вміти, усе випробувати самому. Величезна любов до Росії, що він проніс через все своє життя, робить йому честь і як людині і як письменникові. Багато чого пізнав він у житті й поставив життєвий досвід на службу своїй творчості
Талановитий письменник Олександр Іванович Куприн – визнаний майстер короткого оповідання, автор чудових повістей. У них яскрава, барвиста картина російського
“Людина прийшла в мир для безмірної волі творчості й щастя” – ці слова з купринского нарису можна бути б взяти епіграфом до всієї його творчості. Великий життєлюб, він вірив, що життя стане краще, і мріяв, що прийде час, коли всі люди будуть щасливі. Мрія про щастя, мрія про прекрасну любов – ці теми вічні у творчості письменників, поетів, художників, композиторів
Не обійшов їх і Куприн. Із властивим йому високим художнім смаком, прекрасною мовою, тонким розумінням психології своїх героїв писав він про любов. Мабуть, самою поетичною повістю Куприна став “Гранатовий
В “Гранатовому браслеті” Куприн створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які несуть у собі весь ідейний зміст повести
“У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря” – початок добутку можна назвати першим символом. Опис похмурої, сирої погоди, а потім її раптова зміна має величезне значення. Якщо під “молодиком” розуміти головну героїню Віру Миколаївну Шеину, дружину проводиря дворянства, а під погодою все її життя, то виходить сіра, але цілком реальна картина. “Але до початку вересня погода раптом різко й зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі, безхмарні дні, так ясні, сонячні й теплі, яких не було навіть у липні”. Ця зміна і є та сама піднесена й фатальна любов, про яку мова йде вповести.
Символичен образ княгині Віри Миколаївни. Куприн описує її як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню: “Віра пішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодною особою, прекрасними, хоча досить більшими руками, яку можна бачити на стародавніх мініатюрах”. Віра Миколаївна, шляхетна, дивна жінка – втілення людини, гідного теперішньої, “святої” любові
Чимале значення відводить Куприн “гладкому, високому, срібному старцеві” – генералові Аносову. Саме йому запропоновано змусити Віру Миколаївну більш серйозно поставитися до любові таємничого Г. С. Ж. Своїми міркуваннями про любов генерал сприяє тому, щоб його внучка могла подивитися на своє власне життя з Василем Львовичем з різних сторін. Йому належать пророчі слова: “… може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше нездатні чоловіки”. Генерал Аносов символізує мудре старше покоління. Автор довірив йому зробити дуже важливий висновок, що має в повісті величезне значення: у природі щира, свята любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою впевненість Вірі Миколаївні
Причиною розв’язки історії, що тривала більше восьми років, став подарунок Вірі Миколаївні до дня ангела. Подарунком виступив новий символ тої самої любові, у яку вірив генерал Аносов і про яку мріє кожна жінка, – гранатовий браслет. Він коштовний Желткову тим, що його носила його “покійна матінка”, крім того, стародавній браслет має свою історію: по сімейному переказі, він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінкам, що носять, і охороняє від насильницької смерті… І Віра Миколаївна справді зненацька пророкує: “Я знаю, що ця людина вб’є себе”. Куприн порівнює п’ять гранатів браслета з “п’ятьома червоними, кривавими вогнями”, а княгиня, задивившись на подарунок Желткова, із тривогою викликує: “Точно кров!”. Любов, що символізує браслет, не підкоряється законам і правилам. Вона може йти всупереч всім підвалинам суспільства: Жовтків – тільки дрібний бідний чиновник, а Віра Миколаївна – княгиня. Але ця обставина не бентежить його, він як і раніше любить її, усвідомлюючи тільки в тім, що ніщо, навіть смерть, не змусить затихнути його прекрасне почуття: “… Ваш до смерті й після смерті покірний слуга”. На жаль, значення браслета Віра Миколаївна зрозуміла занадто пізно. Її долає занепокоєння: “И всієї її думки були прикуті до тої невідомої людини, який вона ніколи не бачила й навряд чи побачить, до цього смішного “Пе Пе Ж”.
Княгиня знову й знову згадує слова генерала Аносова й мучається найтяжким для неї питанням: що це було – любов або божевілля? Останній лист Желткова ставить усе на свої місця. Він любить. Любить безнадійно, жагуче і йде у своєму почутті до кінця. Він приймає свою любов як божий дарунок, як велике щастя: “Я не винуватий, Віра Миколаївна, що богові було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до Вас”. І не проклинає долю, а йде з життя, іде з великою любов’ю в серце, несучи із собою й говорячи улюбленої: “Так святиться ім’я Твоє!” І залишається людям тільки символ цієї гарної любові прекрасної людини – гранатовий браслет
В оповіданні “Гранатовий браслет” А. І. Куприн створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які несуть у собі весь ідейний зміст оповідання
“У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря” – початок оповідання можна назвати першим символом. Опис похмурої, сирий, у цілому дуже поганої погоди, а потім її раптова зміна в кращу сторону має величезне значення. Якщо під “молодиком” розуміти головну героїню оповідання Віру Миколаївну Шеину, дружину проводиря дворянства, а під погодою все її життя, то виходить цілком реальна картина. “Але до початку вересня погода раптом різко й зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі, безхмарні дні, так ясні, сонячні й теплі, яких не було навіть у липні”. Ця зміна і є та сама піднесена й фатальна любов, про яку мова йде врассказе.
Символичен і образ княгині Віри Миколаївни. Куприн описує її як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню: “…Віра пішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодною особою, прекрасними, хоча досить більшими руками, яку можна бачити на стародавніх мініатюрах”. Віра Миколаївна, шляхетна, дивна жінка, стає символом тої прекрасної людини, що гідний теперішньої, “святої” любові
Чимале значення надає А. І. Куприн образу “гладкого, високого, срібного старця” – генерала Аносова. Саме йому “доручено” змусити Віру Миколаївну поставитися до любові таємничого незнайомця більш серйозно. Своїми міркуваннями про любов генерал сприяє тому, щоб його внучка могла з різних сторін подивитися на своє власне життя з Василем Львовичем. Йому належать пророчі слова: “…Може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше нездатні чоловіки”. Генерал Аносов символізує мудре старше покоління. Автор довіряє йому зробити один з найважливіших в оповіданні висновків: у природі щира, свята любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою впевненість Вірі Миколаївні
(1 votes, average: 5,00 out of 5)