Роль образу Бенедя Синиці в реалізації ідейного задуму повісті І. Франка “Борислав сміється”
Найвизначнішим твором І. Франка про життя робітників є повість “Борислав сміється”. За ідейно – художньою довершеністю і суспільним значенням твір посідає першорядне місце не тільки у творчості письменника, айв усій українській літературі. І. Франко з позицій революціонера-демократа поставив і висвітлив у повісті найбільш актуальну на той час проблему боротьби праці з капіталом.
Письменник засуджує експлуататорський лад, показує, як зароджуються нові, революційні форми боротьби, змальовує позитивний образ кадрового робітника.
У
Скромний, слабосилий помічник дрогобицького муляра став виразником прагнень трудового Борислава, керівником першого страйку. На нафтових промислах він на
Бенедьо глибоко переживає поразку: “Кілько він перетерпів в тих двох днях! З яким болем виривав він з свого серця одну за другою золоту надію!” Ta герой не впадає в розпач і не втрачає надії. Він, вдумливий наполегливий, сподівався зібратись із силами і продовжити до кінця розпочату боротьбу. Він говорив товаришам: “Час загоїть усі рани… Ми найдемо в собі силу зачати розбите діло знов наново…”.
Бенедьо не схвалював задуму братів Басарабів спалити Борислав. До нього приєднались старі робітники Стасюра і Матій. Герой твору не пориває з побратимами, лишається з ними до кінця, сподіваючись стати їм у пригоді, але перестає бути їх керівником.
І. Франко вміло розкриває характер Бенедя, зіставляє його з іншими персонажами, послідовно розгортає події, висуваючи на перший план найголовніші з них. Усе це служить письменникові для реалізації його ідейно-тематичного завдання – показу єдності та організованості робітників у боротьбі з капіталістами.
І. Франко виявив велику симпатію до героя повісті. В українській літературі це перший образ кадрового робітника, який виростає до організатора робітничих мас, борця за інтереси людей праці.