“Римські діяння”
“Римські діяння”. Цей середньовічний збірник створений XІІІ столітті. Вона більше проникнуть світським елементом, ніж “Велике зерцало”. Під “Римом” розуміється як древній Рим, але Священна Римська імперія, т.
Е. Західна Європа. Упорядник невідомий.
“У його основу покладено були бродячі повісті, які виникли у час, як у Заході, і сході” (Гудзій, 362). Майже кожен текст супроводжується “моралистическими тлумаченнями на кшталт християнської доктрини” (Саме там).
Переклад зроблено з польської друкованого тексту
(Переказ див. у Гудзия – там-таки, з.
364 – 365). “Історія семи мудреців”.
Збірник дуже популярний. Безліч списків. Батьківщина – Індія (Саме там, з.
366). Сумнівно. У Індії не засвідчений, є перські і арабські редакції (?), які вважають перекладами. Є сірійський, давньоєврейську, грецький переклади; зі староєврейської зроблено латинський переведення у XІІІ в.
, в XVІ в. з латини – польський, звідси російський. Найстарший список
Як і інших випадках – переробка. 15 новел об’єднані рамковим розповіддю. Рамковий розповідь: Вмирає дружина короля.
Він одружується вдруге. Сина від першого шлюбу відправляє до Рима вчитися на сім мудрецям.
Через 7 років мачуха просить повернути сина (Диоклетиона) із потаємною метою заморити його. Мудреці читають в зірках, що, якщо Диоклетион заговорить, він тепер ж помре.
Але син бачить сон, що це мовчання має тривати лише 7 днів. Мачуха намагається спокусити пасинка, але безуспішно. Вона розриває у собі вбрання і кличе допоможе. На всі закиди Диоклетион мовчить. Тепер відбувається хіба що змагання між королевою і мудрецями за царевича.
Корольова розповідає історію тому, одностайно цар внаслідок зайву довірливість до сина загинув, та якщо з мудреців розповідає історію жіночої хитрості і жіночих підступи. Це триває 7 днів, щодня розповідається з історії. Щодня король після оповідання його дружини хоче страчувати сина, а після оповідання мудреця відкладає страту. На 8-ї день Диоклетион отримує дар промови, розповідає усе було, і цар велить страчувати дружину.
Тут ми вже немає религиозно-церковной обробки. Це веселі розповіді про великих хитрощів. Крім таких збірок є повісті полуфольклорного характеру, західного й східного походження. До західним ставляться, наприклад, повісті про Бове-королевиче, про Петра Золоті ключі, про Мелюзине, про Василя Златовласом, про Брунсвіку, про Франце Венециане, про Аполлоні Тирском, про Івана Пономаревиче та інші (Савченка, 1914). До східним належить повість про Еруслане Лазаревиче.
Цими повістях я зупинятися не, бо дійшли фольклору вони теж мають лише непрямий стосунок. Народні книжки. Етапи. Надзвичайно значне зміст. (Сиповский.
Пипін вказує понад 100 творів що така. Савченка, 66). Промисел переписування. Лубочні видання з розфарбованими картинками. Ведучи мову про збиранні, записуванні, виданні фольклору, ми повинні згадати про збірнику “Фацеции чи жарты польски”, перекладеному в нас у 1680 року.
Це збірник веселих оповідань фарсового характеру. Їх був у зверненні багато тих розважальних зборів. Не є записів фольклору у нашій розумінні, але у них широко використані фольклорні сюжети.
Нашими фольклористами вони вивчені мало. 1001 ніч. 1763, 1768, 1776, 1789, 1790.
Маса наслідувань (Савченка, 71). Проте наївні лубочні видання скоро також перестали задовольняти смакам міщанства. З боку освічених людей вони піддавалися глузуванням.
У своїй сатиричної оді “Вельможа” Державін писав: Полкана і Бову читаю, За біблією, позіхаючи, сплю. Читати “Полкана” і “Бову” для дворянина було поганою манерою, поганим смаком.
Отрицательно-насмешливое ставлення передалося і тих станам, хто був головними споживачами цих видань. Виникла потреба у літературної, письменницької казці. Цією потреби пішов назустріч письменник М. Д.
Чулков своїм збіркою “Пересмішник, чи Словенські казки”. 6 казок: 1) Історія про славнозвісному і сильному витязі Еруслане, про його хоробрості і неуявної красі царівни Анастасії Вахрамеевны. 2) Казка про царе-девице (порівн. Пушкін). 3) Казка сім Семионах (порівн.
Афанасьєв). 4) Про Суворе невидимці мужичці. 5) Про Іванушці дурачке.
6) Про Силу царевичі. Казки російські, містять у собі 10 різних казок, зібрані і видані Петром Тимофєєвим. М.
, 1787. Збірник цей як і строкатий, як та інші. Містить і пояснюються деякі наполягання казки (про Іванушці дурачке). Був дуже популярний.
Перевидавався під іншими назвами до 1865 р. (Савченка, 91-92.) “Стара погудка нового лад, чи Повне зібрання простонародних казок”, год. І-ІІІ.
1794-1795. Тут 10 казок, зокрема про Івана Ведмежому Вушку. “Анекдоти древніх пошехонців” Вас Березайского.
1798. Я назвав лише найголовніші.
Савченка називає 21 видання такого роду. Ці збірники недостатньо изучены67.
Вони уявляють собою строкату суміш справжніх казок з різними малоцікавими і малохудожественными вигадництвами. У більшості своїй вони почали великий бібліографічною рідкістю. З викладеного стає зрозуміло, яка величезна значення мали записи казок, зроблені А. З.
Пушкіним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)