Послідовники Бенфея у Європі й Росії

Новий метод швидко почали поширювати. Бенфеем грунтувався журнал “OrіentundOccіdent” (“Схід й Захід”), спеціально присвячений вивченню східних впливів, де Бенфей і опублікував низка невеличких нарисів. Нове напрям охопило всі країни. Тут можуть називатися лише найзначніші імена. У Німеччині Ф. Либрехт, який зробив предметом спеціального вивчення сюжет Варлаама і Іосафа, довів її індійський походження.

Статті Либрехта зібрані у збірнику “Народо” ведение”197, він також перевів німецькою мовою книжку Дэнлопа. Однією з видатних

знавців казки був Рейнгольд Кёлер, невтомний збирач варіантів, вивчав казку з дрібних і дрібним мотивів (“Статті про казках та групи народних піснях”). У Франції послідовником Бенфея був знаменитий романіст Гастон Паріс (“Східні казки в середньовічної французької літературі”).

Майже водночас (1876-1881) почав видавати свої “Лорренские казки” у журналі “Романія”, і потім випустив їх окремою книжкою Еге. Коскэн. Виданню подана вступна стаття теоретичного характеру, де знову стверджується індійський походження казок. А ще видання великої рецензією відгукнувся А.

М. Веселовський. Коскэн лишився вірним

своїм поглядам на все життя. Його праці зібрані у двох великих томах: “Фольклорні етюди” і “Індійські казки й Захід”.

У Великобританії ця теорія мала менше послідовників: там панувала школа антропологічна. Але й тут можна зазначити невелику ранню роботу Кейтли “Казки і народна література, їх зв’язок і з країни країну” і велика двотомне дослідження У.

Клоусгона Народні казки й перекази, їх міграція і трансформація”. У колосальному праці Клоусгона зібрано драгоценнейший матеріал щодо окремих мотивів і сюжетів (шапка-невидимка, тварини, производяхцие золото, вдячні тварини т. буд.). Книжка технічно нескладне собою систематичного дослідження казкового репертуару.

У неї включено тільки те, що у будь-якої ступеня обіцяє знайти східне і зокрема, індійський походження. У російській науці, як ми бачили, зачинателем нового напрями був Пипін. Проте зіставлення Пипіна і Бенфея відразу виявляє велика різниця.

Пипін будь-коли стверджував індійського коріння всього казкового фольклору. Він дуже обережно піднімав питання джерело запозичення, і це джерело міг перебувати як у Сході (у Індії), і у країнах. Звідси різна доля різних сюжетів. Ми, наскільки російська наука від імені Пипіна була об’єктивніше і обережнішим. Пипін розумів також, що встановлення джерела і з’ясування “літературної історії” сюжету ще щось кажуть про його генезисі, що це дві проблеми.

Прибічники і послідовники цього вчення внесли до концепції Бенфея ряд виправлень і доповнень. Уточнювалися шляху й час проникнення сюжетів до Європи. Найуразливішим місцем вчення Бенфея було буддійського походження казки. Коскэн, наприклад, вже знає, що буддисти не винайшли казок, але допускає буддійську переробку їх. Основною ж теза про індійському походження казки залишається непорушним.

Ми бачили, що Пипін допускав можливість походження казки з міфу. Бенфеисты ж мали чи стверджувати ще менше ймовірне буддійське походження, чи, відмовившись від такої затвердження, відмовитися найболючішої проблеми.

Нарешті, Пипін порушував питання про можливий невідповідність усній і письмовій передачі. Дуже яскравий представник нової течії ми мали У.

У. Стасов. Стасова теж не можна просто будувати до Бен-фею, оскільки, з його словами, він познайомився з роботою Бенфея вже по тому, як розпочав свій працю “Походження російських билин”. Оцінка цієї роботи загалом не входить у наші проблеми (див.

Статтю М. До. Азадовско-го й статтю А.

М. Астаховою).

У його дослідженні Стасов стає в двох казках: про Еруслане Лазаревиче і жар-птиці. З нашою погляду, “Еруслан” перестав бути (за походженням – ред.) казкою, але для Стасова жанрові відмінності або не мали таке істотне значення, яке приписуємо їм ми. Саме “Еруслан” і зробив привід до визначення всього праці. Стасову впав у вічі подібність нашого “Еруслана” з епізодом Русгемиады Фірдоусі.

Першої була думка про безпосередньому запозиченні, але за ближчому звіряння її довелося залишити; дуже великі виявилися відмінності, які Стасов докладно перераховує. Стасов шукає інші джерела. Риси подібності він знаходять у індійської епопеї “Махабхарата”, в піснях минусинских татар тощо. буд. Отже, єдиного прототипу немає.

“Еруслан”, як виражається Стасов, “є у продовження довгого часу що склалася мозаїка з різнорідних древніх мотивів” (Стасов, 1868). Так само методом вивчається “Жар-птиця”. Стасов не знаходить прямого прототипу цієї казки, але окремі елементи її збігаються з такою самою мотивом різних східних казок. Метод Стасова ми повинні охарактеризувати як дилетантський. Якщо основна прийом Бенфея полягає у ототожненні перекладу і переходу (в фольклорну традицію – ред.

) і ми мали поставитися до цього прийому загалом критично, то самий факт встановлення перекладу є певне наукове досягнення. Прийом ж Стасова зводиться до визнання “сходство-переход”, причому з сходу захід.

Якщо хтось мотив російської казки збігаються з “Махабхаратой”, інший – з “Шахнаме” тощо. буд.

, то Стасов стверджуватиме їх запозичення безвідносно друг до друга, до цілого і до історії. Стасов – й не так учений, скільки талановитий та різнобічна журналіст. Йому необхідна було кинути виклик слов’янофільським націоналістичним тенденціям, завдати удару брехливому національному самолюбству, і це йому цілком удалося.

Праця Стасова викликав обурення (перелік рецензій див. у Савченка – Савченка, 1914, 417). Але з этою слід таюке, що Стасова не можна будувати до Бенфею. Його прийоми зовсім інші.






Мої враження від твору анни кареніної.
Послідовники Бенфея у Європі й Росії