Проблема історичної пам’яті у романі “Плаха”
Як і в попередньому романі “І понад вік триває день”, у “Пласі” письменник порушує проблему історичної пам’яті, руйнування якої принесе непоправні біди і катастрофи – духовні, моральні, екологічні. Осмислюючи подвиг Христа, причини його зради Іудою, пілатівський вибір “умивання рук”, Авдій Калістратов, який у власному “богошуканні”, намаганні ствердити благо терпить поразку за поразкою, приходить до висновку, що у плинності віків добро і зло як вічні антиподи переходять із покоління в покоління в нескінченності
Секуляризований світ, де під високопарними фразами відбувається суспільна деградація і руйнація дарованих Творцем природних багатств, приречений на загибель – фізично і морально. Так вважає зміщений уявою у часі і просторі Авдій, перенесений у Гефсиманію з бажанням порятувати Спа-сителя, жертви якого не сприймуть та й не здатні зрозуміти люди, спокушені марнотою матеріального, гординею наукових пошуків, щоб стати
Тривожний монолог людини в апокаліптичному передгроззі. Людини, яка, заблукавшись у намаганнях змінити світ на краще, у спробі подолати зло буде незабаром замордована сама у степу новітніми мучителями – виконавцями злочинних планів.
Ілюзією виявиться щастя з журналісткою Інгою – так неждано знайденою любов’ю. Милосердя й приязнь дарують Авдієві часто випадково зустрінуті люди (на залізничній станції, у лікарні). Інга теж хоче боротися з соціальним злом – наркоманією. Для неї це проблема насамперед екологічна. Авдій, на відміну від неї, усвідомлює, що в основі цього лиха лежить передусім духовно-моральна проблема, що суспільству загалом необхідне покаяння. Адже в основі усіх суспільних, природних, моральних ка-таклізмів лежить гріховність людини. Про це говорить Христос Понтію Пілоту у вставній новелі, яка (як, до речі, “Легенда про Великого Інквізитора” з “Братів Карамазових” Ф. Достоєвського) є ключем до повнішого з’ясування ідейно-філософського змісту роману Ч. Айтматова.
“Тож знай, правителю римський, кінець світу не від мене, не від стихійних лих, а від ворогування людей прийде. Від того ворогування і тих перемог, які ти славиш в захопленості державній…” – заявляє Христос прокуратору перед стратою. Логічно вбачати тут авторські алюзії щодо сучасного режиму з його осаннами вождям і самовпевненій непогрішимості пройдених шляхів та ілюзорно окреслених, примарних стратегій. Можна впевнено стверджувати, що роман “Плаха” Ч. Айтматова антиатеїстичний твір, що своїми сміливо поставленими проблемами розбігався з офіційною державною матеріалістичною ідеок-ратією.
Характерно, що проблема визнання Бога, яку поставив письменник у романі, викликала спротив панівної ідеології. Обслуговуюча політично-державний апарат преса, що буквально через два-три роки перейде на зовсім полярні – антикомуністичні позиції з непомірно агресивним викриттям існуючої соціальної системи, гостро критикувала роман Ч. Айтматова, передусім за використання ним євангельських мотивів. З’явилися статті типу “На свида-ние с боженькой”, у яких іронізували над авторськими богошуканнями. Але то вже були інші часи.
Роман “Плаха” не спіткала доля “Собору” О. Гончара. Тим паче, що трагедія Чорнобиля підтвердила застереження Ч. Айтматова у “Пласі”, і Н. Думбадзе в “Законі вічності”, та О. Гончара в “Соборі”, “Твоїй зорі” і в новелі “Чорний Яр”, написаній буквально напередодні великої ядерної аварії. Ця аварія (чи скоріше катастрофа) у черговий раз підтвердила слова, сказані героєм Айтматова про те, що “є потенціальні пілати й тепер”
Вагомі аргументи наводитимуть і немало вчених, зокрема про те, що багато земних і космічних проблем ніколи не можуть бути доступними для освоєння наукою (вона може досліджувати лише матеріальну сферу), поскільки таять у собі безліч містичних загадок, недосяжних людському розумові, досвід поколінь показував, що “утвердити ідеї добра і справедливості можливо тільки їх поєднанням з джерелом цих ідей – з Богом. А хто Бога відкидає, але намагається зберегти оті ідеали, уподібнюється тим, хто хоче зберегти промені, погасивши їх джерело. У цьому і полягає головна ідея роману “Плаха” Ч. Айтматова.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)