Притчі-поезії Ліни Костенко
Свого часу я дізнався на уроках літератури про жанр притчі. Відтоді притчі стали одним із найулюбленіших моїх жанрів. Мені подобаються ці лаконічні твори, насичені глибоким змістом, який приховано у підтекст. А ще притчі дуже різноманітні. Наприклад, давні буддистські притчі дуже відрізняються від кумедних притч про Ходжу Насреддіна. Я прочитав досить багато притч, а тепер зіткнувся з поезіями, які дуже нагадують мені цей жанр. Звісно, твори “Крила” і “Чайка на крижині” Ліни Костенко є насамперед віршами, але особисто я бачу в них
Найбільше мені подобається вірш “Крила”. Ліна Костенко використовує відому метафору “крилатості” людини, “окриленості” натхненням чи ідеєю, але реалізує цю метафору в тексті оригінально й цікаво. Людина живе на землі й не здатна до польоту в звичайному розумінні, “А крила має. А крила має!” – заперечує авторка. Душевний політ, знайомий кожному з нас, нічим не гірший за справжній політ. Він дарує ті самі враження, неповторне відчуття волі та духовної
Політ людини, на думку поета, викликаний різними речами, крила в кожного зроблені зі свого “матеріалу”:
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Певно, не одразу людина може збагнути, з чого ж зроблені її крила, але відчуття піднесення виникає в певній ситуації, з якоїсь окремої причини. Крила творчості, крила кохання, крила мрії – усе це може підняти нас у повітря, тобто піднести над буденністю, сірістю повсякдення.
Автор іакінчує вірш такими словами:
Людина нібито не літає..
А крила має. А крила має!
Варто прислухатися до цього і не ламати власних крил песимізмом, нещирістю чи байдужістю.
Вірш “Чайка на крижині” продовжує тему крил і польоту. Чайка пливе на крижині, її несе потоком весняної води. На питання людини, чи не боїться вона, що крижина розтане, пташка відповідає:
Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим грунт під ногами?
Коли я обговорював цей вірш з однокласниками, виявилось, що кожен має власну інтерпретацію фіналу. Тут я ще раз переконався, що поезії Ліни Костенко близькі до притч: зміст їх, основна мораль неочевидні й доступні для розуміння тільки із умови уважного читання та розмірковування. Особисто я так розумію цей фінал: людина мусить мати крила (якусь найвищу духовну цінність), якщо в неї вони є – навіть тимчасова втрата “грунту під ногами” (тобто втрата чогось матеріального або стрімкі зміни в житті) не зламає її. Духовні цінності, крила надії допоможуть піднестися над проблемами.
VІсні сподобаюся читати поезії (для себе я визначив ці твори як притчі-поезії) Ліни Костенко. Багатозначність символічних образів, краса образної мови роблять їх цікавими для читачів. Я стільки разів перечитав ці вірші, що майже вивчив їх напам’ять і часто повторюю про себе рядки “Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)