Поринь в епоху “срібного століття” (вечір у літературній кав’ярні)
Тема цього твору просто-таки розбурхує мою поетичну уяву. Межа XIX й XX століття – це така яскрава, активна сторінка літератури, що навіть жалкуєш, що не довелося жити в ті часи. А може, й довелося, бо щось таке я в собі відчуваю… Бурхливість того часу постає настільки явно, ніби бачиш усі ті літературні диспути, виступи, суперечки… Спробую представити на ваш суд таку собі літературну вечірку в кав’ярні “Бродячий цуцик” (у російському варіанті фактично було так: “Бродячая собака”). У цій арт-кав’ярні збираються кожного разу
За одним із столиків уже зібралися символісти. Вони з повагою слухають метра літератури Валерія Брюсова:
Мы на всех путях дойдем до чуда! Зтот мир – иного мира тень. Зти думн внушенн оттуда, Зти строки – первая ступень. Його підтримує Костянтин Бальмонт: Ветра вечернего вздох замирающий, Полной лунм переменчивнй лик. Радость безумная. Грусть непонятная. Миг невозможного. Счастия миг.
Валерій
Від сусіднього столика, де сидять акмеїсти, долинає фраза: “Чи не пора рухатися вперед? Досить нам натяків і неясності образів, туманності та розмитості. Дайте людям саму троянду, а не розмови про троянду”. Сергій Городецький: “Не розумію я символістів. Навіщо виломлювати стіну, шукати чогось невизначеного, якщо є відчинені двері. Заходьте! Все має бути ясно, доступно, красиво”. Поет Клюєв радо хитає головою і підтримує: “Скоріше від символізму! Хай процвітає жива троянда!” Зі своїми колегами по цеху погоджується й Микола Гумільов: “Уважному читачеві й так стає ясно, що символізм закінчив своє життя. Ми акмеїсти – поети нового часу з твердим і мужнім поглядом на життя. Ось послухайте Анну”. Усі аплодують юній красивій дівчині, поетці Ахматовій, яка схвильовано говорить: “Ми – акмеїсти. “Акме” – з грецької – вершина. Так і акмеїст: його покликання – бути на вершині поетичної творчості та замість туманної абстракції стверджувати ясний погляд на життя”.
Осип Мандельштам: “Ми – акмеїсти, тому що беремо від мистецтва тільки те, що є вічним”. Микола Гумільов: “Храм твій, Господи, в небесах, Але дім твій – і доли земні. Розцвітають липи в лісах, І на липах птахів пісні”. Від столика символістів долітає репліка: “Та ви просто копіюєте імпресіоністів!” “Ні, – гаряче відгукується С. Городецький. – Ми не імпресіоністи! Так, ми беремо в мистецтві миттєвості, але тільки ті, які є вічними!”
У кав’ярню вривається група молодиків: Давид Вурлюк у малиновій накидці, поет Каменськии із намальованим на лобі літачком (бо був льотчиком!) і начисто поголений поет Маяковський. Вурлюк: “Только ми – лицо нашего времени”. Маяковський: “Сбросим Пушкина, Толстого и проч. и проч. с Парохода Современности”. Кручених: “Кто не забудет своей первой любви, тот не узнает последней”. Хлебников: “Хотите, символистн и акмеисты, я прочитаю вам свой новий стих? Не хотите? А я прочитаю! Смотрите на образец нового стихосложения:
Дыр бул шил убещур скум вы оо бу р Л 33. Кстати, в зтом пятистишии больше русского национального, чем во всей поззии Пушкина”.
Маяковський: “А как они смотрят на нас! Ругаете, да? Вн когда смотрите на радугу или на северное сияние – тоже их ругаете? Ну, например, за то, что радугой нельзя нарубить мяса для котлет?” У дискусію втручається. господар кав’ярні: “Друзі мої! А чи не перейти нам до віршів. Хай кожен доведе, що його вірші кращі! Хто збере більше аплодисментів, той і отримає контрамарку на вечір Айседори Дункан!”
Ось у такій галасливій літературній компанії довелося мені побувати. І допоміг мені в цьому всього лиш конспект із зарубіжної літератури! Сподіваюся, мені вдалося показати невеличкий зріз того часу, тих літературних потоків, тенденцій, які були властивими для літератури на межі XIX та XX століть. І ця епоха в Росії мала красиву назву – “срібна доба”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)