Підтекстовий викривальний пафос роману-притчі Валерія Шевчука “На полі смиренному…” розкриття сутності тоталітарного суспільства
Підтекстовий викривальний пафос роману-притчі Валерія Шевчука “На полі смиренному…” – розкриття сутності тоталітарного суспільства
Закони існування людського суспільства настільки складні та суперечливі, що часто здаються нам абсурдними. Загострене відчуття цієї абсурдності буття лягло в основу цілого модерністського літературного напряму – екзистенціоналізму, що базувався на концепціях однойменної філософії, найвідомішими представниками якого були Камю та Сартр. Екзистенціоналізм висвітлював роль людини, як метафізичної,
Сюжетно роман присвячений життю монастиря. У Шевчука були причини обрати його за
Отже, теоретично будь-який монастир – це місце перебування і життя людей, що вирішили присвятити себе, своє життя служінню Богові. Головний герой Шевчука (від імені якого йдеться розповідь) пояснює свій прихід туди тим, що він “Не міг знайти в світі доброго місця, надто боліли мені болі світові і надто переймався я ними”. За його твердженням, таких людей було чимало: при душевному неспокої й конфлікті з дійсністю, багато хто шукає виходу в служінні певній ідеї. Але саме тут і починається суперечка між ідейно задекларованим і реальним: автор наводить кілька прикладів доль людей, що знайшли замість втіхи дещо протилежне. Втрачає усе майно ошуканий Василем Федот, зраджує своє кохання Іоанн. Та найгірше для них не самі втрати – усвідомлення хибності обраного шляху й марності своїх жертв.
Федоту про необхідність доброчинності твердив весь час майже ма-ніакальний користолюбець і заздрісник Василь. “З малих літ мені пекло, що один у молоці купається, а інший лікті кусає”, – зізнається він Федоту, й трохи далі уточнює: “Яка це втіха, подумав, зробити цього багатого голим”. Пізніше, коли Федір-Федот знаходить клад, Василь із заздрощів нацьковує на нього князя. На що схожа ця логіка? На більшовицьке тлумачення рівності: хай і собі не отримати, але не дозволити комусь жити краще за себе.
Ще відвертіше викривають протилежність “офіційної ідеології” справжній вірі два інших епізоди: історія Іоана, якого підбурили зріктися кохання під виглядом необхідності боротьби із пристрастями, та історія Ісакія. У них прямо протиставляється Бог і офіційні уявлення про Бога. “Хто ж бо життя творить, той неодмінно любов сіє, відтак і багословенний стає, а хто ненависть сіє, у шаті він князівській, чи чернечій – диявол у ньому”. Ісакій дістає унікальну можливість поспілкуватися з самим Господом, та саме від нього чує: “Заради сліпої облудивіддав ти свою силу”. Далі виявляється, що Боже Одкровення зовсім не потрібне “служителям Бога” у особі ігумена та інших керівників. Не язичники чи турки змушують Ісакія зректися своєї віри – ті, хто теоретично мав би слідкувати саме за її дотриманням, бо для них “Святою правдою може вважатися те, що служить славі нашого монастиря. Коли ж заради неслави воно пишеться, то лихі вигадки це і наклеп”. то ж навіть і слова Бога, на їхню думку, теж свого роду “наклеп”, і Лаврентій з бичем (невипадковий тезка Берії) вибиває з Ісакія брехливе зречення. Не вистачило сил у Ісакія протистояти тиску, лише під виглядом юродивого продовжує він нишком казати правду. Майже так само зрікається свого покликання і головний герой, сумно зізнаючись: “Кожен із нас занадто улягає обставинам, через що легко може зрадити і спаплюжити брата задля тимчасового спасіння”. Він вирішує просто тихо чинити добрі справи, але не повставати проти існуючої сили в світі, де “вимагається тільки одне: податися, пригнутися і розм’якшіти – всі поспівчувають тобі”. Але ж, як доводила історія, це для більшості теж не було рятунком: за часів сталінщини тих, хто каявся, розстрілювали так само, як і тих, хто намагався опиратися й зберігати власну гідність.
Саме після цього епізоду він пояснює своє рішення світоглядною концепцією можливої природності прагнення людей до такого існування: “Уподіблення – ось що збиває людей у громади Через це однакову одежу вдягають і однакові намагаються висловлювати думки”.
З цим можна погоджуватися або не погоджуватися, але важко не оцінити необхідність знайти відповідь на питання: чому саме виник тоталітаризм як явище. Хоча б для того, щоб знати, як протистояти йому. Це й робить роман-притчу Шевчука таким актуальним і цікавим.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)