Переказ роману Історія одного міста Салтикова-Щедріна М. Е
План переказу 1. Літописець знайомить читача з метою своєї праці й історією походження глуповцев. 2. Характерні риси 22 правителів міста Глупова. 3. Життя градоначальника Брудастого, що мало в голові органчик. 4. Боротьба за владу в Глупове. 5. Правління Двоекурова. 6. Спокійні роки й голод при градоначальнике Фердищенко.
7. “Прогресивна” діяльність Василіска Семеновича Бородавкина. 8. Безліч різних правителів міста, внесших зміни в його життєвий уклад. 9. Розбещення вдач міста.
10. Похмурий-бурчеев. 11.
Твір Василіска Бородавкина про
Твір градоначальника Беневольского про добросердя правителя. Переказ Розділ 1. Звертання до читача Від останнього архіваріуса-літописця. Добуток написаний у формі оповідання літописця, стилізовано під стародавній склад, потім оповідання ведеться від імені автора, видавця й коментатора архівних матеріалів.
Ціль – “зобразити преемственно градоначальников, у місто Глупов від російського уряду в різний час поставлених”. Розділ 2. Про корени походження глуповцев Глава являє собою переказ літопису,
Кожний з 22 правителів міста Глупова йшов з життя з безглуздої причини. Наприклад, Ферапонтов Фотій Петрович був у лісі роздертий собаками; Ламвроканис – у постелі заеден клопами; Баклан Іван Матвійович – переломлений навпіл під час бури… Кожний образ індивідуальний і в той же час типовий. В описі градоначальников даються короткі характеристики глуповских державних діячів, сатирично показані найбільш стійкі негативні риси російської дійсності. Розділ 4. Органчик Цією главою автор відкриває життєписи глуповских градоначальников на прикладі життя Брудастого – “дурня”, “пройдисвіта”, “злісного собаки”.
У голові в цього діяча замість мозку діє щось начебто шарманки, що награє періодично два окрики: “Розорю!” і “Не потерплю! “. Салтиков-Щедрін висміює безмозглость бюрократичній росіянці державної влади. Брудастий довго б ще керував містом, якби не одна обставина.
Якось ранком у кабінет градоначальника ввійшов для доповіді письмоводитель і побачив, що тіло начальника сиділо за письмовим столом, а перед ним лежала порожня голова. Слідом за письмоводителем у кабінеті побували помічник градоначальника, старший квартальний, головний городовий лікар. Ніхто з них не міг зрозуміти, як могла голова градоначальника відділитися від тіла без крововиливу.
По місту рознеслися слухи про те, що в градоначальника, якому все корилися, на плечах замість голови була порожня посудина. Увечері в клубі зібралися всі члени й стали, хвилюючись, пригадувати різні обставини й знаходити факти по вищевикладеному випадку. І помічник Брудастого згадав, що якось він голову начальника бачив на столі годинникаря Байбакова.
Викликали на допит годинникаря, що розповів, що один раз уночі він був доставлений до градоначальнику для лагодження його голови. Розглянувши голову Брудастого, годинникар зрозумів, що вона містила в собі органчик, що виконує неважкі музичні п’єси: “Розорю!” і “Не потерплю!”. Вислухавши показання Байбакова, помічник градоначальника відправляє телеграму до Винтергальтеру й приступає до заспокоєння суспільного хвилювання.
Через кілька днів Винтергальтер надсилає іншу (нову) голову. І глуповци, які на той час дуже розхвилювалися, заспокоїлися, побачивши градоначальника знову. Два градоначальника зустрілися в одному кабінеті.
Байбаків доставив виправлену голову начальника. Глуповци так і остовпіли. Самозванці зустрілися й зміряли один одного очами.
Юрба, що спостерігала цю сцену, повільно й у мовчанні розійшлася. Розділ 5. Сказання про шість градоначальниках. Картина глуповского міжусобиці В цій главі письменник із сарказмом описує царювання коронованих осіб. Після періоду, що тривав недовго, двовладдя в місто Глупов з губернії приїжджає посильний і забирає обох самозванців. У місті починається боротьба за владу.
Першої градоначальником була Іраїда Лукинишна Палеологова. Вона хитрістю заволоділа скарбницею міста й вирішила підкупити народ, кидаючи в юрбу мідні гроші. На наступний ранок у боротьбу вступив помічник градоначальника, він хотів знову взяти у свої руки кермо влади. Іраїда всіх своїх суперників (ворогів) наказала схопити й під погрозою розправи з ними змусила їх визнати її градоначальником.
Але в місті з’являється інша жінка, – Клемантинка де Бурбон, – яка теж поставила мета стати главою міста Глупова. У боротьбі за владу перемогу одержала Клемантинка. Але справи в Глупове заплутувалися усе більше й більше.
З’явилася третя претендентка, ревельская уродженка Амалия Карлівна Штокфиш, що підкупила городян водкою. П’яна юрба изловила Клемантинку й, посадивши її в клітку, вивезла на площу. Тим часом Амалия Штокфиш приступилася до правління, аклемантинка перебувала в клітці. Городяни, приходячи на площу, дражнили її. Вона у відповідь стала говорити, що вона, яка не є, але дочка градоначальника.
Тоді глуповци задумалися й вирішили, що Клемантинка говорить правду і її треба звільнити. З’явилася в місті Нелька Лядоховская, що влаштувала допит Амалии, наказала закрити неї в одну клітку із Клеман-Тинкой. На наступний ранок по місту рознеслися слухи, що безпутні дівки з’їли один одного. Не встигли глуповци звикнути до правління Нельки Лядоховской, як з’явилися ще дві: Дунька-Толстопятая й Матрена-ноздря.
Обидві обгрунтовували свої права на владу тим, що вони не раз бували в градоначальников для ласощів. Глуповцам доводилося мати справа разом із трьома претен-дентшами. Народ став обурюватися. Але на сьомий день після початку збурювання глуповци тріумфували.
Нарешті прибув у їхнє місто “сущий” градоначальник – статський радник і кавалер Семен Костянтинович Двоекуров. Так закінчилося це “бездіяльне й сміху гідне шаленство… ” і більше не повторювалося. Розділ 6. Звістка про Двоекурове В цій главі автор натякає на роки царювання Олександра І. Двоекуров зробив обов’язковим уживання гірчиці й лаврового листа.
Він була людина передовий і дивився на свої обов’язки більш ніж серйозно. Біографія градоначальника не дійшла до сучасників, які могли б розібратися в теорії його правління. Найважливішою справою Двоекурова була записка про необхідність установи в Глупове академії.
Один зі спадкоємців Двоекурова, Бородавкин, спробу відкрити академію не зміг реалізувати. І заслуга Двоекурова полягає в тому, що він сприяв розвитку утворення в місті. Глава 7. Голодне місто В цій главі письменник розповідає, як протягом шести років місто Глупов не Горев, не голодував, не випробовував ні повальних хвороб, ні скотинячих відмінків, і таке благоденство народ приписував по простоті своєї начальникові Петру Петровичу Фердищенко. Але на сьомому році правління цього градоначальника відбулися зміни: він скинув замаслений халат і став ходити по місту у віцмундирі, На початку 1776 р. , відвідавши шинок, градоначальник побачив там Алену Осипову й закохався в неї. В Аленки був чоловік – Дмитро Прокоф’єв.
Аленка на речення Фердищенко жити з ним у любові відповіла відмовою. Тоді градоначальник вирішив їй помститися. Він наказав підселити у квартиру, де проживала Алена із чоловіком, двох інвалідів. Алена прогнала цих інвалідів.
На наступний раз бригадир знову робив знаки Алене в шинку й знову одержав відмову. Увечері жінка, упавши в ноги чоловікові, розповіла, що прийде їй стати коханкою градоначальника. Чоловік Алени, Митька, збунтувався, став їй загрожувати розправою.
Довідавшись про цей бунт, градоначальник наказав покарати його за це. Бунтівника закували й повели. Алена кинулася до бригадира на двір. Бригадир намагався схилити її до любові, але Аленка не стала змінювати чоловікові. Митьку обвинуватили в підпалі двору градоначальника й відправили в Сибір.
Аленка схлипувала. За гріхи бригадира розплачувалися всі глуповци: у місті наступив голод, люди стали помирати. Обвинувативши у всіх гріхах Алену, глуповци розправилися з нею: “взнесли на верхній ярус дзвіниці й кинули звідти на розкат з височини більше п’ятнадцяти сажнів…
” Її тіло рознесли голодні пси. І в місті після цієї кривавої драми з’явився хліб. Глава 8. Солом’яне місто В цій главі мова йде про те, як бригадир закохався в стрельчиху Домашку.
Вона, використовуючи розташування до себе градоначальника (бригадира), зштовхнула пушкарів і стрільців. Найбільше від цієї ненависті постраждало місто. У перший день своєї хтивості з Домашкой бригадир забрався з нею на вишку градоначальнического будинку й мертвецки напився.
І от знову нещастя осягло місто. Напередодні свята Казанської божией матері, 7-го липня, почалася пожежа. Автор дає докладний опис цієї події. Результатом пожежі стало те, що юрба, що залишилася без даху, їжі й одягу, повалила в місто, у центр його. Лише до вечора пожежа стала вщухати, тому що пішов заливний дощ.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)