Образ Захара Беркута (За повістю І. Франка “Захар Беркут”)
У першій половині XІІІ століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті “Захар Беркут”.
Служіння народові було метою життя дев’яносторічного Захара. Усе своє життя віддав він громаді. Дізнавшись про наближення ворога, Захар радить тухольцям не просто відбити,
На душі в Захара Беркута туга та тривога: небезпека
Захар Беркут усвідомлює свій обов’язок ватажка навіть тоді, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого Максима живим. Люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце Захара, і пропонують прийняти пропозицію. Але старий Беркут у цей час – насамперед громадський ватажок. Він відмовляється, тому що звільнені монголи обов’язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. Захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: “Або ми всі загинемо, або ви всі – іншого вибору нема”.
У героїчній боротьбі тухольцям пощастило розбити монголо-татар, та залишилася ще купка ворогів, які потопали. Серед них були ворожий воєначальник Бурунда й Максим Беркут.
Вороги просять відпустити їх в обмін на життя молодого Беркута. І цього разу Захар незламний. Приборкавши батьківські почуття, він розуміє, що звільнені монголи не простять загибелі свого війська й наведуть на Тухлю ще більшу силу. “Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!” – каже старий Беркут і своєю рукою посилає величезний камінь у купу ворогів, де був і його син. Але не витримало серце батька: Захар “тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко”. Його можна зрозуміти. Але в грізний для народу час старий Беркут показав надзвичайну твердість, стійкість, силу духу.
У своїй останній промові перед громадою Захар Беркут зазначає, що тухольці перемогли не лише завдяки зброї, а й за допомогою мудрості, згуртованості, дружби. Слова старого Беркута звучать як заповіт нащадкам: “Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас”.
Іван Франко втілив в образі Захара Беркута мудрість народу, його прагнення жити в злагоді та мирній праці. Своєю повістю Великий Каменяр закликає нас любити свій народ і свою країну, яка стільки страждала, а ще більш за все цінувати згуртованість і єдність, які роблять будь-яку громаду непереможною.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)